Перший сніг

На зміну золоту приходить перший сніг. Вкриває землю. Та не наші душі. Пір’їни білі падають до ніг- Новий убір зима вдягнути мусить. Поля й дерева , зморені сади Сніжинки тепло ковдрою вкривають. Якби ж серця людей зігріть змогли… Та сили ще такої сніг не має. Він сипле скрізь. Змітає почуття, У душу закрадається морозом. Назад уже немає вороття. Сніжинками блищать замерзлі сльози… Немов кохання перше- перший сніг . Впаде й розтане, але слід лишає. Летять сніжинки- зіроньки до ніг, Іде зима, сліди всі замітає.

За вікном знову дощ моросить

За вікном знову дощ моросить,

Мокрі краплі стікають по склі…

На колінах плед теплий лежить,

Склянка чаю стоїть на столі.

Поряд книга й осінній букет,

Та читати бажання нема…

Час годинник рахує вперед,

Завтра осінь замінить  зима.

Наче в мушлю, у плед загорнусь,

Так затишно і тепло у нім.

В лабіринті кімнат загублюсь…

Не впускатиму холод у дім.

Ще сьогодні  натішусь теплом,

(Може завтра вже випаде сніг)

Доки дощ моросить за вікном,

Мокрі краплі стікають по склі…

На второваній дорозі між дубами

На второваній дорозі між дубами

Для зими відкрила осінь жовту браму.

Зупинилася востаннє оглянутись

І у ковдру жовтолисту огорнутись.

Як краса осінньо- біла вабить очі!

Дві сестриці розминутися не хочуть.

Хмарки в’ються понад лісом мутно-мутно…

На дорозі тій то весело, то смутно.

Першим снігом жовтий лист зима вкриває,

Осінь їй тепло останнє посилає.

Так і ходять: осінь-вдень, зима- щоночі.  

Буйний вітер, знай, із них собі регоче.

Там, де осінь і зима удвох змагались,

У казковім небі зорі усміхались…

Між дубами на второваній дорозі

Зимо-осені блищать перлинки-сльози.

На второваній дорозі між дубами

Зима осені закрила білу браму.

Танцює дощ

Про дощ ,мабуть, писати недоречно- Його багато у душі й надворі. Можливо, краще про діла сердечні, Про осінь, чи на небі ясні зорі. Та я про дощ, чомусь, усе частіше… Як він посеред осені танцює. Можливо і закінчиться скоріше, Бо ж за вікном усі слова він чує. У шибу стукотять його краплини, Мов дотики до клавіш інструменту. Танцює дощ! Вражаючі хвилини Прощального осіннього моменту! Брунатне листя шелестить ласкаво, Востаннє посилаючи привіти. Самотня ніч дощу гукає:-Браво! І йде до ранку день новий зустріти.

Шлях, призначений Богом

У житті кожен з нас обирає свій шлях

Хтось забути щось хоче, а хтось- повернути.

Робимо помилки на життєвих стежках,

Забуваючи , що невиправні  маршрути.

Доля  нам у дарунок так часто дає

Кому втіху й любов,  кому- розчарування…

Кожен має свій шлях… І на нім пізнає

Радість , або печаль, чи нові сподівання.

По своєму шляху в житті кожен іде,

Той дорогою вгору до світла прямує.

У рутині життя радість інший знайде

Світлі мрії в глибинах душі замурує.

Невідомо, що стрінемо  ми на путі,

В когось -легка, а в когось –терниста дорога.

Недарма кожен має свій шлях у житті-

Бо усім він призначений Богом.

Я родом із села, де сонце світить

Я родом із села, де сонце світить,

Де  хмари, усміхаючись   згори,

У вікна задивляються, мов діти,

І веселково сяють кольори.

Де трави росянисті і світанки,

І де парує зорана рілля,

Де прокидаються в туманах ранки,

І чути пісню жайвора здаля.

З села, що потопає  в білім цвіті

Садів вишневих  буйно навесні,

Там  рясно достигає в полі жито,

І  солов’ї виспівують  пісні

У літній вечір на кущі калини…

В селі любисток, чорнобривців цвіт,

Там наймиліша батьківська хатина

І мальви, як сторожа, край воріт

Квітують ціле літо. Із села я,

В якому рідне слово люблять всі,

Де вечорами голосно лунають

Дівчат закоханих дзвінкі пісні.

З села, в якім весною чути клекіт

Лелек, що повернулися здаля,

З села в долині…Ліс тут недалеко,

А навкруги розкинулись поля.

Моє село- село мого дитинства

У пам’яті таке, як і було…

Проходять дні, роки, а я щорічно,

Із птахами вертаюся в село.

08.12.2015

Я народилась у селі...

                          Я народилася у тім селі,

                          Куди, як стрічка стелиться дорога,

                          Куди летять щороку журавлі,

                          А з ними й я до рідного порога

                          Не раз летіла думкою, чи в сні,

                          Туди, звідкіль пішла у світ широкий.

                          Поради тата й мамині пісні

                          Залишилися на багато років

                          У пам’яті…Пливуть за днями дні,

                          Сади вишневі буйно розквітають,

                          А я, неначе птаха, навесні

                          У те село, немов у рай, вертаюсь.

                          Усе мені тут рідне і святе.

                          Пташині співи дзвінко тут лунають.

                          І навіть сонце в небі золоте

                          У ріднім краї яскравіше сяє.

                          Тут друзі залишилися мої…

                          До них лечу щороку, мов на крилах.

                          Краса і сила рідної землі

                          В моєму серці назавжди лишились.

                          Леся Гук 

Все робиться, як треба

Всі зустрічі, які в житті   бувають,

Здається, нам призначені на небі,

Звідкіль на всіх  АнгЕли позирають

І добре знають що і кому треба.

Один зустрічний чогось нас навчає,

(Його згори послали для уроку)

Наступний все життя допомагає,

Байдуже ще хтось поглядає збоку.

Когось  зустріли, щоб його любити,

Тепло душі своєї віддавати.

А інший - нам призначений навчити,

Як у житті надії не втрачати.

Ще з кимось стрілись- наче кара з неба,

Можливо, щось в житті не так зробили.

За  помилки    відповідати треба,

 Тому ось цього недруга й зустріли.

Всевишній долю нам згори призначив

Всі зустрічі нам послані  із  неба:

Так  випадково хтось когось побачив-

Усе  в житті так робиться , як треба.

Мені приснився сніг

                                                                                                                      

                           Мені вночі приснився дивний сніг…

                           Він був не той, що навесні зникає,

                           А той, що перший, як любов, буває.

                           Той сніг, який  у серці на весь вік…

                           Такий мені вночі приснився сніг.

                           Але не той, що тане у долонях.

                           А той, що сріблом падає на скроні,

                           Той сніг, що долі досипає літ.

                           Й мені цієї ночі снився сніг…

                           Він був холодний , білий і пухнастий.

                           Ніс комусь смуток, а для когось- щастя.

                           Мені також вночі приснився сніг…

                           Той сніг, якого я ще не чекала.

                           Той, про який іще не написала,

                           Але напишу, як настане  час.

                           Нехай цей сон прийде ще і до вас.

Самотньо плачуть квіти

                             Міняє слайди чарівниця осінь.

                             Злетіли дні, зима не за горами. 

                             Самотньо плачуть квіти на морозі.                  

                             Роса застигла гіркими сльозами.

                             Тремтять пелюстки, їх гойдає   вітер.

                             З журбою наодинці залишились.

                              Їм ще б цвісти, іще б життю радіти…

                              Квіткові сльози по стеблі скотились.

                              Самотні квіти плачуть, наче люди.

                              Осінні квіти…Як любов остання.

                              Ще б трохи сонця і горіти будуть

                              Кришталиками сльози їх багряні.

                              З них візерунки творить віртуозно

                              Мороз-художник, наче майстер вправний.

                              Самотньо плачуть квіти на морозі…

                              Сльози любові пізньої останні.