А роки пролітають тихо, З собою мрії забирають. І на обличчі, як на лихо, Вуаль з морщинок залишають. Життя один лиш вік відмірить, В нім дії другої немає. Про те, що з кожним днем старієм- Вже сиві скроні нагадають. В далекі землі, сині далі Птахами відлітають роки. Весну з собою забирають У піднебесся , ген -високо. І хоч вони минають швидко, І все навколо час міняє, Та серцю спокою не видно, Душа старіти не бажає…

Бабусі- "дівчата"

Бабусі- « дівчата» - як гарно звучить!

А може звучить особливо?

В цім слові і пісня дитяча  дзвенить,

І посмішки світло звабливе.

Бабусі- промінчики сонця й тепла

І казка дитинства ласкава…

"Дівчата"-  увага і ніжність сама,

Тривога  і погляд коханий.

Бабусі- « дівчата» - іще молоді,

Та внуки вже в них підростають.

І дітям й малятам –потрібні усім:

Все вміють, все зроблять, все знають!

Бабусі- здається недавно іще

Також дівчатами були.

І хоч, день за днем пролітає вперед-

Про радість життя не забули.

«Дівчата»- при зустрічі звуться вони,

Їх очі іскринками сяють.

Нехай, як птахи, летять  їхні роки,

Старіти ще не поспішають.

Хай сонечко світить  яскраво для них,

Бабусям хай квіти буяють,

«Дівчатам» хай будуть щасливі роки

І серце нещастя не крає.

Моя доля

   

З чого доля у мене зіткана-

Не шукайте в моїх віршах.

Запитайте у вітра буйного.

Прочитайте в моїх очах.

Ткав вітрець її, щоб швидка була,

Бистрину в річок позичав,

Голубінь небес, квітів аромат

Павутиною виплітав.

В небі у зірок теплоти набрав,

Щоб прихильна була мені.

І всміхалося ясне сонечко ,

Щоб веселими були дні .

Щедро позичав у людей добра,

В дуба силоньки набирав.

Щоб багатою на добро була-

Вірних друзів мені послав.

Дзвінкий щебет взяв  в голосних пташок

І грайливості у беріз…

Легко доленька моя слалася-

Вітер піснею її ніс.

Доля –мрія і доля-подруга…

Птахом –казкою вдаль летить.

З нею впевнено по житті іду

Хай же пісня моя дзвенить.

Як осіннє тепло закінчиться,

Вкриє землю пеленою білою,

Я у пам’яті в когось лишуся

У жовтневім дощі краплиною.

Коли сутінки в сірій димці

Впадуть тишею вечоровою,

Я залишусь у чиїйсь думці

Незакінченою розмовою

Як усе задрімає вночі,

Вкрите темною пелериною,

Я залишусь в  чийомусь  сні

Непобаченою картиною…

Стане снігом зима кружляти,

Танцюватиме завірюхами,

Буду тихо в уяві звучати

Як мелодія недослухана.

Хто захоче мене згадати-

Я у синьому небі літатиму,

Ясним променем буду сіяти

І тепло своє віддаватиму.

Що про себе на згадку лишу,

Коли птахом душа злетить?

Може вірші, які напишу

В когось піснею будуть жить…