Летять роки , як птахи, в далину,

Дарунки по собі мені лишають.

Своїх років ніяк не осягну.

Старіть мені душа  не дозволяє.

До віку все ніяк не звикну я,

Бо іноді його не відчуваю:

Ще  десь у серці й досі молода-

 часом у снах, як дівчинка, літаю.

Мій вік навчив не плакать, не кричать

А роки - що прощає розумніший,

І  досвід- як  у горі   виживати-

Навчили щоб не тліти, а горіти.

Як птахи в далину летять роки,

А я ще всіх пісень не доспівала,

Ще не сходила всі свої стежки,

Недолюбила ще… не все сказала.

З любов’ю по житті завжди іду

Жити  і вірити вона допомагає.

«Спиніться , роки! »,- голосно кричу,

Та, шкода, час назад не повертає.

                                Хто сказав, що час усе лікує?

Що рани зсередини заживають?

Це неправда.Час так « помудрує»,

Що на душі вже гірше не буває.

Кажуть :- біль душа не відчуває.

Тіло в нас лише завжди болить.

То чому, коли душа страждає,

Вона  часто тужить і мовчить?

Кажуть: різні рани час лікує

Він- найкращий лікар у житті.

Дорогу ціну він потребує                       

З нас за кожну помилку, чи гріх.

Час людськими долями керує.

І від болю хоч душа щемить,

Та сама собі завжди кажу я:

-Ну , а що робити? Треба жить!

Треба жити і життю радіти,

Є в житті любов , і є тривога.

Для любові душу слід відкрити,

Із любов’ю всі пройдеш дороги.

Радість є в житті,розлука, смуток,

Бо не передбачиш жодну мить…

Лікувати рани час не буде.

Біль не треба слухать.Просто жить!