Не просто так

                           Сльоза не покотилась просто так. 

                                                    М.Гуцуляк

                           Сльоза не покотилась просто так…

                           Мабуть у неї є на те причина

                           Любов, чи радість, відчай, чи біда-

                           Гірка сльоза, чи радісна в людини.

                           Бо ж плакати не буде просто так…

                           Твоя наївна і смішна сльоза.

                           Яка ж моя, щаслива, чи байдужа?

                           Коли вирує у душі гроза,

                           Тоді й сльоза тече солона дуже.

                           Хоч  плакати й не люблю просто так…

                           Зберу   усе, що у житті було

                           І сльози витру, щоб ніхто не бачив.

                           Слід гіркоти залишила любов,

                           Та всупереч невдачам- не заплачу,

                           Бо ж плакати не хочу просто так…

                           Вже не болить  ні згадка, ні слова

                           І роки  поміж нас  летять, як птахи.

                           Лише ім’я у  пам’яті  сплива …

                           І тільки кава ще гірчить гаряча.

                           Мабуть тому  і  плачу просто так.

З ребра Адама Бог створив людину...

З ребра Адама Бог створив людину,

 Високе ім’я Жінка,  їй надав,

Вогонь і лід, енергію неспинну-

Усе в творінні тому поєднав.

У квітів- запозичив аромату,

Краси- в світанку, сили- у води,

У сонця- душу, на добро багату,

Щоб гріла ласкою людей завжди.

В природи ніжності узяв й любові,

Солодкий мед в уста її поклав

Спокусу й гнів, розсудливість у слові,

В очах-тепло і спалахи заграв.

Сестра. Кохана. Донечка, чи Мама-

Такі для жінки ймення підібрав.

Красуню Бог створив з ребра Адама,

Її любити щиро наказав.

Я- жінка

Я-жінка!

 Просто жінка…

На землі  складали   жінці оди всі поети.

Актори , композитори-  завжди

Творили їй сюїти і сонети.

З  її ім’ям  вмирали і жили,

В її ім’я знімали з неба  зорі

Любов- у  неї доля на землі!

Бо для любові жінка в світ приходить.

І я- одна із них…

Не ангел. Не свята.

Буваю добра, а часом –сердита,

Весела, чи  задумано-сумна,

Замріяна, як осінь після літа.

Для когось – подруга, комусь –сестра,

Бабуся ,  а для мами- ще дитина.

Колега і наставник , Мати -я,

А ще комусь кохана і єдина.

Для когось-половина  я  слабка,

А ще для когось – грізна і всесильна.

І хоч у мене доля нелегка,

Нікому я нічого  не  повинна!

Я- просто жінка…

Я – вогонь і лід ,

Пустеля  тиха  і  холодний вітер…

Я  сповнена  то  радості, то сліз-

Такою Бог мене створив на світі.

Я- просто Жінка!

Я- одна із тисяч…

І це імення  славне сотні літ!

Усі земні дороги йдуть до жінки.

Тримає Жінка – Мати цілий світ!

 Я- жінка…

Бути твоєю...

Бути твоєю піснею, Бути твоєю мовою, Бути ясною чистою Зіркою світанковою. Стати для тебе ласкою, Квіткою, сонця променем, В сни прилітати казкою, Ніжним приємним спогадом. Світом великим радісним, Тихим домашнім спокоєм, Бути у спеку лагідним Вітру легеньким дотиком. Бути звучанням музики, Бути любові мовою… Так вже, мабуть, судилося Бути твоєю долею.

Намалюю в кольорі життя

                             

Я намалюю в кольорі  життя…
Яскраві фарби вибирати буду.
І  розфарбую  ними почуття,
Які ніде й ніколи не забуду.
Змалюю теплим кольором  добро,
Його частинку на усі картини
Додам, щоб веселіш  мені було
Злітати в небо з мріями ясними.
Із сонячних яскравих кольорів
Змалюю  літо  й пишнобарвні квіти -
Між хуртовинами зимових снів
Вони теплом гарячим  будуть  гріти.
Зими морози-  в сині кольори,
І  запах літа , й осені дарунки…
Я намалюю фарбами -крильми
Казкових птахів дивні візерунки.
Росою чистою змалюю я любов
І ласку, ніжність, радість, спокій , щастя…
Без втоми фарби набираю знов- 
Добро в житті завжди добром воздасться.
У спектрі є і темні кольори:
Не хочу  додавати їх в  малюнки ,
Поки летять краплинами згори
Униз  життя  капризні  поцілунки.

Людині треба небагато...

                                               Людині треба зовсім небагато:

Лиш тепле слово-  і на серці свято,

І щоб тривога боком обминала,

Усмішка ніжна й  рідні руки обнімали.

Так треба для людини  зовсім мало:

З країв далеких щоб дорога повертала

У рідний дім, де  жар в каміні тліє,

У холод, чи в мороз тебе зігріє.

Так небагато треба для людини :

Щоб вітер остудив  в спекотну днину.

Щоб спокій в серці, затишно у домі.

І хтось про тебе думав в світі цьому.

Щоб дома хтось тебе міг дочекатись

Й було до кого завжди повертатись…

Щоб виглядав тебе біля порога,

Коли ідеш з далекої дороги.

Як небагато  треба для людини!-

Щоби любила і її любили,

І очі щастям щоб  завжди сіяли-

Для радості людині треба мало…