Пані  осінь залицялася до лева

                           Десь у парку,  в місті Львові, в тихий вечір

                           У короні золотій, як королева,

                           Обіймала пишногривого  за плечі.

                           -Чи ж не люба я, не мила?- усміхалась,                  

                           -Не красуня   ж я, не золотоволоса?

                           В небі зорі, наче перли , розсипались.

                           Вітер ніжно розвівав багряні коси.

                           Устеляв на землю пишне  покривало ,

                           Гаптував  його  калиновим намистом.

                           Сон  казковий осінь леву нашептала.

                           Ніби хмара, ніч застигла понад містом.

Дощ постукав у вікно

Дощ постукав у моє вікно,

Краплини по шибці потекли.

                    Скоро листопад.Не так  давно

                    Дні погожі теплі утекли.

                    Як  перлинки крапельки блищать.

                    Ледве чутно музика луна,

                    На столі запалена свіча.

                    У кімнаті тільки я одна.

Я і музика… і крапельки дощу

Відбивають  в мокрих шибах ритм.

                    Щось співає дощ , та я не чую,

                    Десь далеко мрії завели.

                    Дощ струмочком по вікні стіка,

В унісон йому вітрисько свище,

Серенаду тихо дощ співа,

                    Ніби із собою мене кличе.

Гляну в дощ….А за вікном- сумні

Падають із неба крапелини

                    Мов художник, вмить  на полотні

Пензликом намалював картину.

Дощ збирає ноти за вікном.

Мабуть хоче музику складати?

Вийду в дощ…і будемо разом

Ми удвох з ним танго танцювати.

Я і дощ…І музика звучить...

Краплі барабанять до вікна.

Хтось постукав у мої шибки…

                    Прислухаюсь : дощ і… тишина.

Нитками літає павутиння,

У повітрі дзвонами бринить.

Не злякайте тишину осінню,

бо вона,  як музика ,звучить.

Музика і радощів й скорботи,

Дивні хороводи із дощів…

Осінь вже скидає позолоту,

Кличе парасолі і плащі.

Шурхіт гілок, шелест падолисту-

Є у неї неповторний звук-

Як симфонія ,звучить врочисто,

Як  оркестр, що грає в сотні рук.

Тихо мрія в вирій   відлітає

Сумно покидає рідний край.

Чи повернеться колись- не знає

І шепоче сумно : «Прощавай…»

Ще шепоче у  світанках димних,

Ще останнім золотом кружля…

Не злякайте тишину осінню,

Хай вона, як музика, луна!
"Перлини душі"

Жовта осінь

Літо жовтий шарфик одягнуло,

З журавлями стало на крило,

Злегка капелюхом нам махнуло

І тихо, по англійськи, відійшло.

Запросило в гості жовту осінь

У вуалі й жовтім капелюсі.

Разом закружляли в жовтім танці

У листопадовій завірюсі.

Жовте, жовте все довкола стало:

Жовте поле, ліс і навіть ранок,

Стрівши ніч у жовтім покривалі,

Жовтий- жовтий одягнув серпанок.

Жовтим золотом довкілля  сяє,

Жовтий лист берізка осипає.

І яскраво-золотий багрянець

У природі восени гуляє.      

Жовте сонечко всміхається із неба,

А за мить-вже дрібний дощик накрапає.

Казку, радість, сум-що кому треба,

Тому жовта осінь посилає.

                                           "Перлини душі"

В країну дивну я щодня приходжу,

Колег та однодумців досить маю,

Утіху для душі я тут знаходжу,

 А місце просто- ШКОЛА- називають.

Чи дощ, чи спека, чи вітри гуляють-

Сюди я поспішаю, мов на свято,

Бо на порозі весело  стрічають

Мене малі розумні оченята.

Вони про все на світі розпитають,

Про справи, настрій заведуть розмову.

Без них життя я вже не уявляю.

Я їх люблю! Вони такі чудові!

Для них я маю світ новий  відкрити

І знань надати їм першооснову,

Писати й рахувати, і дружити,

Любити й  шанувати рідну мову.

Допитливі, іще не зовсім смілі,

Мої маленькі хлопчики- дівчата,

Чекає вас в житті велике діло-

Бо ж вам нову країну будувати.