суботу, 7 жовтня 2017 р.

                           Пані  осінь залицялася до лева
                           Десь у парку,  в місті Львові, в тихий вечір
                           У короні золотій, як королева,
                           Обіймала пишногривого  за плечі.
                           -Чи ж не люба я, не мила?- усміхалась,                  
                           -Не красуня   ж я, не золотоволоса?
                           В небі зорі, наче перли , розсипались.
                           Вітер ніжно розвівав багряні коси.
                           Устеляв на землю пишне  покривало ,
                           Гаптував  його  калиновим намистом.
                           Сон  казковий осінь леву нашептала.
                           Ніби хмара, ніч застигла понад містом.


вівторок, 3 жовтня 2017 р.

Дощ постукав у вікно

Краплини по шибці потекли.
                    Скоро листопад.Не так  давно
                    Дні погожі теплі утекли.
                    Як  перлинки крапельки блищать.
                    Ледве чутно музика луна,
                    На столі запалена свіча.
                    У кімнаті тільки я одна.
Я і музика… і крапельки дощу
Відбивають  в мокрих шибах ритм.
                    Щось співає дощ , та я не чую,
                    Десь далеко мрії завели.
                    Дощ струмочком по вікні стіка,
В унісон йому вітрисько свище,
Серенаду тихо дощ співа,
                    Ніби із собою мене кличе.
Гляну в дощ….А за вікном- сумні
Падають із неба крапелини
                    Мов художник, вмить  на полотні
Пензликом намалював картину.
Дощ збирає ноти за вікном.
Мабуть хоче музику складати?
Вийду в дощ…і будемо разом
Ми удвох з ним танго танцювати.
Я і дощ…І музика звучить...
Краплі барабанять до вікна.
Хтось постукав у мої шибки…
                    Прислухаюсь : дощ і… тишина.


неділю, 1 жовтня 2017 р.

Нитками літає павутиння,
У повітрі дзвонами бринить.
бо вона,  як музика ,звучить.
Музика і радощів й скорботи,
Дивні хороводи із дощів…
Осінь вже скидає позолоту,
Кличе парасолі і плащі.
Шурхіт гілок, шелест падолисту-
Є у неї неповторний звук-
Як симфонія ,звучить врочисто,
Як  оркестр, що грає в сотні рук.
Тихо мрія в вирій   відлітає
Сумно покидає рідний край.
Чи повернеться колись- не знає
І шепоче сумно : «Прощавай…»
Ще шепоче у  світанках димних,
Ще останнім золотом кружля…
Не злякайте тишину осінню,
Хай вона, як музика, луна!
"Перлини душі"

Жовта осінь


Літо жовтий шарфик одягнуло,
З журавлями стало на крило,
Злегка капелюхом нам махнуло
І тихо, по англійськи, відійшло.
Запросило в гості жовту осінь
У вуалі й жовтім капелюсі.
Разом закружляли в жовтім танці
У листопадовій завірюсі.
Жовте, жовте все довкола стало:
Жовте поле, ліс і навіть ранок,
Стрівши ніч у жовтім покривалі,
Жовтий- жовтий одягнув серпанок.
Жовтим золотом довкілля  сяє,
Жовтий лист берізка осипає.
І яскраво-золотий багрянець
У природі восени гуляє.      
Жовте сонечко всміхається із неба,
А за мить-вже дрібний дощик накрапає.
Казку, радість, сум-що кому треба,
Тому жовта осінь посилає.
                                           "Перлини душі"


В країну дивну я щодня приходжу,
Колег та однодумців досить маю,
Утіху для душі я тут знаходжу,
 А місце просто- ШКОЛА- називають.
Чи дощ, чи спека, чи вітри гуляють-
Сюди я поспішаю, мов на свято,
Бо на порозі весело  стрічають
Мене малі розумні оченята.
Вони про все на світі розпитають,
Про справи, настрій заведуть розмову.
Без них життя я вже не уявляю.
Я їх люблю! Вони такі чудові!
Для них я маю світ новий  відкрити
І знань надати їм першооснову,
Писати й рахувати, і дружити,
Любити й  шанувати рідну мову.
Допитливі, іще не зовсім смілі,
Мої маленькі хлопчики- дівчата,
Чекає вас в житті велике діло-
Бо ж вам нову країну будувати.