Сонце сходить над всіма

                           А сонце сходить над всіма

                           І всім однаково сіяє.

                           Нехай чи літо, чи зима-

                           Од нього всяк тепла чекає,

                           Бо сходить сонце над всіма…

                           Та всі у світі люди  різні

                           І спільного між них  нема-

                           У кожного своя відмінність.

                           Є світлі, що  й самі горять,

                           Душа новому дню відкрита,

                           В них очі радістю блищать,

                           В серцях любов у них велика.

                           Несуть тепло вони для всіх,

                           З чужим поділяться, як з рідним,

                           Усмішкою прогонять ніч-

                           На сонечко й самі подібні.

                           А сонце сходить над всіма,

                           Та  не усі йому радіють.

                           Є люди злі, душа їх - тьма,

                           В них гнів і злоба в серці тліють.

                           А сонце сходить над всіма…

                           Довкола пестить все і гріє.

                           Хтось ласки жде, життя, добра,

                           В пітьмі хтось інший животіє.

                           І світить  сонце для усіх,

                           Всім сили роздає й натхнення,

                           Дарує спокій , радість, сміх,

                           Упевненість у сьогоденні.

                           Щоранку для усіх зійде

                           І всім  дарує по потребі.

                           А кожен сам собі знайде

                           Що, а чи Хто є сонцем в небі.

Чекаю...

                           Всього лиш день до завтра від учора.

                           Сніг землю білим килимом вкриває,

                           Сріблясте сяйво розсипають зорі.

                           А я дзвінка з минулого чекаю.

                           Можливо, забагато захотіла.

                           Хоч день, неначе   океан глибокий.

                           У забутті, в зимовій заметілі

                           Між вчора й завтра- пролетіли роки…

                           Всього лиш день, а ніби- ціла вічність.

                           У «вчора» вже повернення немає,

                           Бо у  життя своя  закономірність.

                           Та ще дзвінка з минулого чекаю.

Хтось ліхтарі запалює, хтось -зорі

                           У кожного своє в  життєвім морі-

                           Із доль романи можна написати.

                           Хтось ліхтарі запалює, хтось-зорі,

                           Життя цікава штука, що  й казати.

                           Чиясь дорога, наче стрічка в’ється,

                           А в іншого-з порогами крутими.

                           Буває, легко все в житті вдається,

                           Невдачі часто в іншої людини.

                           В душі у когось квіти розцвітають,

                           А в когось –камінь схований в душі.

                           Хтось гасить свічі, зорі хтось знімає-

                           У кожного свої  мирські путі.

Життя для всіх дарунок має

                           Життя для всіх свій подарунок має

                           З усмішок, радості, поразок, чи невдачі.

                           По справедливості усім вручає-

                           Один радіє, інший-гірко плаче.

                           У подарунок для людей приємних

                           Букети ніжності й добра вплітає.

                           Для ницих і людей, душею темних,

                           Гірке полинове коріння має.

                           Для кожного в життя є свій дарунок,

                           Та з них найкращий, мабуть, той буває,

                           В якому квіти щастя, наче трунок
                           Поміж гілок любові розквітають.

Стоїть в селі хатина

                                         Стоїть в селі хатина самотою,

                                         У синє небо звела вікна-очі.

                                         Давненько, ще коли була малою,

                                         Я біля неї бігала охоче.

                                         Стоїть  старенька, звіяна вітрами,

                                         Дощами вмита, сонечком зігріта….

                                         Співала тут пісні для мене  мама-

                                         Далекий спомин зоряного літа.

                                         Солодка згадка: в небі сяють зорі ,

                                         Медові груші, запах рути- м’яти…

                                         Дитинство тут  пройшло моє чудове!

                                         Залишилась самотня рідна хата.

                                         Стоїть і досі... Під вагою років

                                         Стомилась, мабуть, внуків виглядати

                                         В травиці спориша згубились кроки-

                                         Дитинство не повернеться до хати.

Зимовий дощ

Зимовий дощ. Скінчилися морози . І сніг, неначе каша на землі. Дощу краплини, як холодні сльози, Льодинками по мокрому вікні Спадають вниз. І далі –знов, по колу… Стоять калюжі посеред зими. І сірий колір: сніг брудний довкола, Сірий туман у сутінках зими. Зимовий дощ…Природа помилилась? А, може, дощ, як змучений скрипаль, Веселої вже грати натомився (Замерзли почуття у дощ, на жаль). Лише сумну мелодію виводить, Як відголос холодної зими. І тільки дощ десь між снігами ходить, І поміж сірого туману...ми...

Як веселка вірші кольорові

                           Як веселка вірші кольорові:

                           Жовтий, білий, зелений, барвистий.

                           Ясним світлом горить у них слово

                           І купається в променях чистих.

                           Вірш зелений- дитятко маленьке,

                           Наче проліска перший росточок,

                           Він-ласкавий, як очі у неньки,

                           В нім дитинства дзвенить голосочок.

                           У барвистому- сонечко сяє,

                           В ньому квіти цвітуть кольорові,

                           В ньому дощик веселку купає,

                           В ньому серце відкрите любові.

                           Жовтим кольором сяє тепло,

                           В кожнім серці іскринка палає,

                           Щоб у світі  тепліше було,

                           Жовтий вітер той жар роздуває.

                           Жовта осінь тепло забира,

                           А  за нею сипне білизною

                           Королева хурделиць –зима-

                           Укриває літа вивиною.

                           І величні, і світлі вони,

                           В них свої є мотиви чудові…

                           Відлітають із ними роки…

                           Все життя- як вірші кольорові.