Летять лелеки над селом

Летять лелеки над селом вгорі, Кружляють в небі вільними птахами, Із клекотом тривожним на зорі Несуть на крилах вісточку до мами. -Ти знаєш, мамо, я тебе люблю Пробач, що покидаю надто рано, Що згинув у кривавому бою- Пробач мені, матусенько кохана. Я не хотів ще помирать, повір… Та землю рідну боронити треба. Ти очі піднеси свої до зір- Я буду твоїм Ангелом на небі. Я повернусь до тебе навесні, Хмаринкою у чистім синім небі, Світитиму промінчиком ясним, А що загинув…мабуть було треба Нас Бог забрав таких ще молодих : У когось батька, брата, в тебе- сина. На пам’ять свічку запали про всіх, Кого війна забрала в домовину… Летять лелеки в небі веснянім З теплих країв у рідні гнізда линуть, Та хлопці не повернуться в свій дім, Хто голову поклав за Україну.

На вулиці Зими

                           Згубилися сліди   на вулиці Зими    

                           У лабіринті днів,  у часу розмаїтті.   

                           На вулиці Зими  згубилися і ми…     

                           В  мереживі зірок, в зимовому суцвітті, 

                           У візерунках снів на   мерзлому  вікні,

                           На відстані сльози самотньо плачуть квіти.

                           Знайомий силует розтанув у пітьмі  

                           І більше між снігів його вже не зустріти.

Ранок

                           Несміливий промінчик сонця

                           Заблукав поміж штор в щілині.

                           Ранок стукає у віконце.

                           Посміхається гарній днині.

                           Кава з печивом на сніданок,

                           В кухні затишній, у халаті…

                           Ну який же короткий ранок!

                           Хоч новини ще б прочитати…

                           Може музику…Ні, хвилини

                           Так нестримно швидко злітають.

                           На роботу…пора…година …

                           І до себе сама всміхаюсь.

                           Що несе? І який він буде-

                           День: тривожний, а чи веселий?

                           Буде сонячно, чи похмуро?

                           Закриваю двері оселі…

                           На роботу звично рушаю,

                           Підганяє пізня година,

                           Лиш приємних подій чекаю.

                           Посміхається гарна днина. 

Така, як є

                          Така, як є, інакшою не буду.

                          Сумна, весела, добра, чи байдужа-

                          Я не свята. Зніми з очей  облуду,

                          Сприймай мене, як є, мій любий друже.

                          Умію  співчувати, пожаліти,

                          (Лукавити і досі не навчилась)

                          Розрадити, чи разом порадіти.

                          Якою була, нею й залишилась?

                          Скоріше ні, роки  своє зробили.

                          Не ангел я, у мене крил немає.

                          Багато і мене життя навчило.

                          Та віри й оптимізму не втрачаю.

                          Уже не та,  довірлива  наївність,

                          Бо разом з часом і сама змінилась.

                          Змінився світ- буття закономірність-

                          Якою була…Ні, не залишилась.

День вдягнувся у хустину

                        ІЗ ЦИКЛУ "ВІРШИКИ-СМІШАРИКИ ДЛЯ МОЇХ ШКОЛЯРИКІВ"

                             Якось в  зимову  годину

                             День вдягнувся у хустину

                             І сказав  Зимі: - До речі,

                             Шубку ще б мені на плечі

                             Й теплі гарні чобітки…

                             То  пішов  я  б залюбки

                             Погуляти із тобою

                             В двір зимовою порою.

                             В сніжки ми б з тобою грались,

                             З гірки на санках спускались,

                             У веселій заметілі

                             Ми б у танці полетіли.

                             З ним погодилась Зима

                             Гарно одяглась  сама-

                             Теплі чобітки і шубку.

                             Дружно взяла День за руку

                             І пішли гулять у двір.

                             Хочеш –вір, а хоч- не вір.

Сад у душі

                           Сніги, сніги...І літо поміж них-

                           В душі, як у садочку, пишні квіти.

                           Маленьке диво посеред зими-

                           Сад  у душі-без снігу і без вітру.

                           В нім затишно і тепло, і блакить,

                           І в пору будь-яку в нім сонце сяє.

                           Благословенна там натхнення мить,

                           Що світ увесь любов’ю огортає.

                           Сад у душі. Нехай він не згаса.

                           Нехай горить веселки кольорами

                           У ніжнім трепеті душі краса.

                           Одна любов хай буде поміж нами.