Мов маленька мить, життя минає.
Незбагненні всі його стежини.
Мрієш щось, плануєш, чи чекаєш-
Враз дорога зверне у долину.
А в долині, сонцем щедро гріті,
Дивовижні квіти розквітають.
Недалеко від весни до літа-
Надзвичайно швидко дні минають.
В вирій відлітають понад вечір,
Журавлями в синяві курличуть,
В’язку літ закинувши на плечі,
Злотокосу осінь в гості кличуть.
До зими від неї-зовсім мало,
Всього кроків два переступити.
Сивиною паморозь упала…
Час, на жаль, не можна зупинити.
