Земля осипалася цвітом,

                           Немов убралася в намисто.

                           Голосить диво Ангел світу,

                           А для Марії- благу  звістку.

                           В покорі втішилася Діва,

                           Слухняно звістку цю прийняла,

                           І в знак подяки шанобливо

                           Всевишньому молитву склала.

                           Заграло небо ясним світлом,

                           Добро і радість всім віщує.

                           Слова священної молитви

                           Нехай же кожен  з нас  почує.

Я сьогодні прийшла без віршів,

Просто так, щоби друзів зустріти,

Щоб розмова була до душі,

Щоб із ними разом порадіти.

Я не просто прийшла без віршів,

Завітала сюди на годину…

Може і до своєї душі

Запрошу я когось на гостину.

-Хто захоче, будь ласка, ідіть.

І мені часом треба поради,

Навпіл радість мою розділіть,

Чи підтримайте словом розради.

Я усіх вас  гостинно прийму

І  в душі для всіх місце знайдеться.

Мої друзі- як мої вірші,

Що мені надиктовані серцем.

А ви писали вірші уночі,

Коли на небі світять ясні зорі?

І місяць, наче витканий з парчі,

Пливе по небу, як човен по морі?

Коли раптово падають зірки ,

Униз летять затихлими  птахами,

У хмарах пробиваючи дірки ,

Вкривають землю росами-сльозами…

У час такий і пишуться вірші,

Бо мрія десь між зорями витає,

Із світлою надією в душі

Так легко слово на листок лягає.

Натхнення йде від неба вищих сил,

Як найдорожчий для душі дарунок,

П’ю спрагло  від зірок  напій хмільний,

У серці  не змовкають срібні струни.

-Та чи комусь потрібні ці вірші?-

Похмурий скептик може запитати.

-Поезія потрібна для душі,

Життя щоденну прозу звеселяти.