Якось в вечірню стривожену пору

 коли все навколо в чеканні завмерло,

осінь розкидала айстри по двору,

 мов дорогі самоцвіти і перли .

Білі, червоні, яскраво- рожеві-

Лине над двором п’янкий аромат-

Зірочок стало менше на небі,

 Квітоньки –зорі на клумбах лежать.

 Очі милують ясним своїм цвітом,

Сонце колишуть, з вітром говорять.

 Час наступив попрощатися з літом…

 Осінь вже стелить постелі червоні.

 Он вона, осінь, над садом тінистим,

 Світяться в сутінках цятки малі-

 Дивляться в небо квітки променисті-

 Айстри- уламки зірок на землі.

                                       ©

Музика лунає у душі…

Наче ненаписані вірші

Просяться із серця на папір...

Все гучніш мелодія довкіл.

Ось вона до неба полетіла,

У нових акордах забриніла.

В кожнім слові музика лунає,

Ніжно й тихо серце обіймає…

Їй навстріч душа моя  летить.

Може, це  такий її політ

Лине мелодійно і ласкаво?

А за нею вслід летить уява.

В музику заслухались гаї,

У садках замовкли солов’ї,

Мов у дивнім сні, затихло все-

Мир і спокій музика несе.

На папір лягли нові вірші-

Музика лунає у душі…

Збирає серпень яблука в долоні

Дитинства неповторний аромат.

Втомилось літо, сіло на осонні

Спочити…

Та ж стежина в’ється в сад,

Та ж яблуня біля воріт чекає.

Та тільки я давно уже не та…

У колісниці літо від’їжджає

І забирає пройдені літа.

 ©