Люди-ангели

                                  Є люди-  ангели. Не кожен їх  впізнає.

                                  В них за  плечима білих крил немає.

                                  Не кожен зможе голос їх почути,

                                  Душею чистому для цього треба бути.

                                  Так  мало їх в житті між нас буває,

                                  Тих, хто любов'ю інших зігріває,

                                  Хто милосердям і добром багатий,

                                  В нещасті  щиро може співчувати.

                                  Хто допоможе  у  важку хвилину,

                                  Розділить разом радісну годину.

                                  Чию присутність завжди відчуваєм

                                  Й простеньким  словом «друзі» називаєм.

Час До і Після...

                           Час До і Після…Дні мов зупинились.

                           Лиш сірий морок  у душі й навколо.

                           Та, як годиться, не впадаю в відчай.

                           А за вікном… Як звично- дощ надворі.

                           Холодний, сірий, вже й сніжити стало,

                           Краплини на морозі замерзають.

                           Ну що ж, і цього разу знов не впала.

                           І це випробування не зламало.

                           БулО, що бУло. Нічого змінити.

                           До пристані вперед дні поспішають.

                           І долю свою нІчого судити,

                           Бо ж пані гонорова- всі це знають.

                           Ловлюсь на думці, що радію дню

                           Й дощу ( хоча й сніжити раптом  стало).

                           Дорогу ще не перейшла свою

                           Й не все у своїх  віршах  ще сказала.

                           Іще вперед,крізь клопоти життя!

                           Якою б далі не була дорога.

                           Назад немає часу вороття.

                           Надія знов на себе і на Бога.

Ви знаєте, які у неї очі?

                                    Ви знаєте, які у неї очі?

                                    У жінки, яка пише серед ночі?

                                    У них- то радість, то сльоза гаряча.

                                    Ці очі то всміхаються, то плачуть.

                                    Сльозинки в них, неначе чисті роси,

                                    У жінки, яка пише серед ночі.

                                    Так часто загадково таємничі,

                                    Ці очі то відштовхують, то кличуть.

                                    Часом - холодні, але не байдужі

                                    (Мабуть у них багато  болю дуже).

                                    То відчай в них буває, то- надія,

                                    Захоплення, цікавість, або мрія,

                                    Чи здивування, часом, повні  очі

                                    У жінки, яка пише серед ночі.

                                    Та  враз-іскринки сміху виглядають

                                    І радістю навколо розсипають.

                                    Ви тільки гляньте  із любов’ю в очі

                                    Тій жінці, яка пише серед ночі.

Моє село

                           Де синє небо гомонить з вітрами,

                           Шепоче тихо золоте колосся,

                           Зігріте сонцем,  зрошене дощами,

                           Моє село в долині розляглося.

                           Моє село-у серці щем до болю-

                           Тут край дитинства і моєї мрії,

                           Не позабули ще мене тополі,

                           Що,  опустивши долу зелен -гілля,

                           Стоять обабіч урочисто й строго

                           На варті край села, мов охоронці.

                           У рідний край  прослалася дорога,

                           Лечу, немов метелик, я до сонця.

                           До сонця, що у батьківському домі

                           На  вікнах  срібним зайчиком блукає.

                           До сонця, котре в усмішках знайомих

                           І на обличчях рідних розглядаю.

                           До сонця!  Давні спогади спливають:

                           Дитинства край- все дороге безмірно.

                           Тут навіть сонце  яскравіше сяє

                           І срібні зорі розмовляють з вітром.

                           Дзвінка і чиста пісня тут лунає,

                           Сріблясті роси перлами сіяють.

                           Село мене любов’ю обіймає.

                           Сюди завжди думки мої вертають.

Зима у Львові

                         І знову сніг… Зима прийшла у місто.

                         І знову сніг пухнастий, білий, чистий.

                         У білих шубах, наче королеви,

                         Стоять ялини. А старенькі леви

                         Й собі вдягнули капелюхи білі.

                         Їм не страшні ніякі заметілі.

                         Мороз лютує, а вони- сміються.

                         Сторожі міста легко не здаються.

                         А сніг кружляє, падає щосили.

                         Уже і Замку схили побіліли,

                         І вулиці, трамваї і дерева…

                         Застигло в білій шубі місто Лева.

Сон

                               Якось наснився Ангел, сивий-сивий.

                               Всміхнувся тепло і промовив  мило:

                               «-Життя- як мить, його не зупинити.

                               Забудь, що було, треба далі жити.

                               Іди вперед! Назад не оглядайся.

                               Вперед! І дню новому посміхайся!

                               Все буде добре, бо так бути має.

                               Бог кожному терпіння посилає

                               І сили додає його здолати.

                               Так і тобі… А я- оберігати

                               І захищати буду тебе всюди.

                               Нехай у тебе сірих днів не буде,

                               А тільки- світло і легкі стежини…»

                               Прокинулась… Зимова ясна днина.

                               І сонечко проміння посилає.

                               Крізь шибу- білий голуб заглядає,

                               Немов посланець сил небесних звище.

                               І спокій на душі, і легко, й тиша…

                               І відчай, біль пропали десь, забулись.

                               Лишилась впевненість! Я –повернулась!