Сині птахи-спомини кохання

             

                                   Темне покривало ніч згорнула,

                                   День новий прогнав із міста сон.

                                   Спомини кохання  промайнули

                                   Синім птахом повз моїх вікон.

                                   Диво-казкою у сни просились,

                                   Наче зорі, сяяли в пітьмі.

                                   В сонячнім промінні розтопились,

                                   Сльози-роси стали на вікні.

                                   Не хотілось відпускати…Знаю,

                                   Їх ніяк не втримати мені.

                                   Та, чогось, щовечора чекаю

                                   Синіх  птахів  у своїм вікні.

              

Тебе шукаю

Довкола світ із тисячі людей. Їх так багато, незнайомих, різних… Обличчя, очі…Серед них одне, Твоє шукаю, між чужими - рідне. Чужі обличчя…і твоє- між них. Тебе читаю, як відкриту книгу, Розпізнаю і радощі, і біль. Та чи словами розтопити кригу? Чи віру в хвилю відчаю знайти У цім шаленім світі незбагненнім? Життя вперед нас заставляє йти… В облич людських потоці нескінченнім Знов, як колись, відшукую тебе. Між тисячі очей твої впізнаю. Довкола натовп…небо голубе… Обличчя…люди…спокою немає.

                           

Ніби нічого й не сталося

  

І ніби й нічого не сталось,

Ми просто з тобою зустрілись.

Та  часу було нам так мало…      

Так швидко хвилини летіли.

І тепла й приємна розмова,

І погляд, і усмішка щира…

Над містом пора вечорова                      

Потиху всі вулиці вкрила.

А час невблаганно збігає,

Відлічують стрілки хвилини,

І відстань миттєво долають

Скрипучі  колеса машини.

Ніч неба шатро опускала,

Вогні ліхтарів засвітились.

А ніби й нічого не сталось.

Ми просто з тобою зустрілись.

Ранок...День новий стрічаю

І знову ранок…День новий стрічаю.

Яким він буде: білим,  може чорним?

У дзеркало  сама собі  всміхаюсь,

Очікую на миті  неповторні

Від цього дня.  Що ж маю  забажати ?

Легкої  і приємної  роботи…

Хоча… Яка  легка? Дітей навчати!

Чи може бути день цей без турботи?

Напевно ні. Знов  - радощі, печалі,

Та оптимістом намагаюсь бути.

Життя- немов дві сторони медалі,

Ні радості, ні смутку  - не минути..

А за вікном іскриться сніг на сонці,

А ще –сім’я, клопоти, внуки, діти,

З думками я своїми наодинці -

За всім  оцим  нема коли старіти!

Я  знову зранку  день новий стрічаю,

На радісні моменти сподіваюсь,

Думки  злісні й погані відкидаю,

У дзеркало сама собі всміхаюсь…

Слова романом можуть стати

                            Ще не написаний роман,

                            Новела, чи оповідання-

                            Ілюзія, а чи обман

                            Мого свідомого зізнання

                            У почуттях?

                            А може й ні…

                            Що кому суджено- як знати?

                            Сумні й щасливі миті, дні

                            Життя романом можуть стати

                            У кожного .

                            Усі думки,

                            Котрі роками назбирались,-

                            Чарівних квітів пелюстки,

                            Словами у рядки  складались.

                            А з них-спліталися вірші-

                            Віночки.

                            Як іще назвати?

                            Солодким хмелем  для душі?

                            Котрі романом можуть стати...

Я сьогодні прийшла без віршів

                                       

Я сьогодні прийшла без віршів,

Просто так, щоби друзів зустріти,

Щоб розмова була до душі,

Щоб із ними разом порадіти.

Я не просто прийшла без віршів,

Завітала сюди на годину…

Може і до своєї душі

Запрошу я когось на гостину.

-Хто захоче, будь ласка, ідіть.

І мені часом треба поради,

Навпіл радість мою розділіть,

Чи підтримайте словом розради.

Я усіх вас  гостинно прийму

І  в душі для всіх місце знайдеться.

Мої друзі- як мої вірші,

Що мені надиктовані серцем.

Що відбувається? Може весна...

                                   Першим промінчиком сонце всміхається.
Радісна днина- ясна, чарівна. Росами-перлами світ умивається. Що відбувається? Може весна? Запах духмяний в повітрі вчувається, Килимом пишним вкрилась земля, Ніжна берізка у зелень вдягається . Що відбувається? Мабуть весна. Трелі птахів зазвучали акордами, Вітру пісні, як струна голосна… Вірою й щастям душа переповнена. Що відбувається? Просто весна!