Пробач

        Пробач 

Пробач образи і слова забудь,

Які могла у гніві говорити.

Така проста життєвих істин суть-

Все треба один одному простити.

Таїти зло в душі- не по-людськИ, 

Носити в серці камінь- недоречно.

У кожного є помилки й гріхи-

Прощати вміти- це також мистецтво.

Пробач за сльози, біль, чи за печаль,

Неспокій, гордість, впертість, чи невдачі

Життя таке  заплутане, на жаль…

Пробач мені…І я також пробачу…

В село навідалась весна

                                               В село  навідалась весна.

В садку моєму ночувала.

Чи заблудилася вона?

Чи в календар не заглядала?

Кругом стопила всі сніги,

Хоча зимі ще бути й бути-

Свої морози й холоди

Іще покаже місяць лютий!

Не час весні, ще не пора-

Зима цього не зрозуміє.

Та галаслива дітвора

Її теплу уже радіє.

Земля потрохи ожива,

Туман спускає пасма білі.

А мені сниться вже весна

Серед зимових заметілей.

Зима ще вернеться, вона

Права свої ще не втрачає…

І хай на скронях сивина,

Весна  у серці   вже буяє!

Луги, луги...

                               Луги і літо…   я десь там, у них,

                           Мов дівчинка, закохана в дитинство.

                           На березі великої ріки

                           Дитячих днів розсипалось  намисто.

                           Чарівних, незабутніх  днів весни,

                           Де тиха казка й ніжна пісня мами.

                           В розквітлих травах важко віднайти

                           Його перлинки, скупані дощами.

                           Іду босОніж  стежкою   в лугах,

                           В шовкових травах загубились кроки. 

                           Злетіло з теплим вітром , наче птах,

                           Дитинство, як волошки, синьооке.