Всі щастя чекають

                                Всі щастя чекають…

А хто його знає? Яке воно є?

Де? І як виглядає?

Для когось воно- у коханій людині,

Для іншого- в першому  слові дитини.

Ще комусь- здоровим прокинутись зранку,

Можливо- це кава удвох до сніданку.

А хтось бачить  щастя- в сім’ї, у родині,

У друзях, в роботі, або у везінні,

Що скрізь у житті і у всьому щастить…

А, може, робити як совість велить?-

Для іншого щастя…Добро дарувати

Із світом в гармонії перебувати,

Образ не тримати в душі ні на кого,

Молитви подяки приносити Богу.

У кожного щастя своє, особисте…

Велике, усміхнене, радісне, чисте…

Таке, яке всім подароване з неба.

А Доля вирішує що кому треба.

Є люди, як...

                           Є люди, як грози, і люди-як сонце…

                           Одні з негативом, а другі- веселі.

                           І ті, що веселі-всміхаються часто,

                           І радість заходить із ними в оселю.

                           Людина-гроза, зазвичай нещаслива…

                           І з нею в розмові  ти холод відчуєш.

                           А сонце-людина-душею красива,

                           З такою про вік свій поважний забудеш.

                           Є люди, як ліки, і люди- як рани…

                           Із першими можна про біль забувати.

                           А інші-пригнічені, мов каторжани,

                           Про котрих не хочеться і розмовляти.

                           Є люди приємні і люди- не дуже…

                           Одні теплом серця свого зігрівають.

                           А другі-недобрі із серцем байдужим

                           На друга свого з-за спини нарікають.

                           Є люди- розумні і талановиті,

                           Красиві , і щедрі, і ще працьовиті,

                           Співчутливі є: виручають з біди-

                           З такими людьми хоч край світу іди.

Знов зима...

Знов зима…Знову білий сніг

Пишним килимом впав до ніг.

Замело і сади, й двори.

Де у парі колись були.

Де ходила колись Зима,

Там давно вже слідів нема,

Долітає сніг аж сюди,

Засипає усі сліди…

Дві сніжинки, як дві сльози…

Ніби чуються голоси

Серед снігу, вночі в саду…

-Як покличеш мене,- прийду.

Прийду снігом, а чи завією,

Може казкою, може мрією,

Чи картиною в твої сни…

Може з першим теплом весни,

Серед літа, чи серед осені,

Може неба ранковою просинню

Повернусь. Ти поклич. Прийду.

Почекаю тебе в саду, чи в дворі,

Де твої сліди.

Долітає сніг аж сюди…

Спогади дитинства

                           Спогади дитинства радісно-казкові,

                           Теплі і барвисті- літо осяйне.

                           В холоди осінні, чи у дні зимові

                           Часто зігрівають  ласкою мене.  

                           Спогади дитинства- свіжий хліб у хаті.

                           І привітно груша в вікна зазира. 

                           Змійкою стежина звилася у м'яті,

                           Наче  утікає  з рідного двора.

                           Пісня, сміх і радість  в спогадах зринають,

                           Лицемірству й фальші місця не знайти.

                           Болі і тривоги боком обминають.

                           Кличуть загадково-сонячні світи.

                           Спогади дитинства часто оживають,

                           В батьківську хатину птахою летять,

                           В росяні світанки влітку повертають,

                           Мелодійним дзвоном у струмках звучать.

                           Виграє веселка в спогадах дитинства,

                           Вибивають танець краплі дощові.

                           Оповиті духом величі й таїнства

                           Назавжди у серці спогади живі.