Малює мама  нитками життя ,

На полотно уміло  викладає. 

І сяє в візерунках  вишиття –

Матусі доля буйно розквітає.

На білім  полотні –її роки,

Що проминули в радощах, чи болі,

Червоно-чорн і   мами  рушники-

Мов посмішки  і сльози її долі.

Усе сплелось у тому вишитті:        

Квітки і сонце,  біле й кольорове,

Все сокровенне, що було в житті ,

На рушнику розквітло  веселково.

У кожнім хрестику- живе любов ,

Тепло матусі і  життєва сила.

Я по житті іду з тим рушником,

Що гріє душу і дарує крила.

                     У всіх жінок – історії свої:
                     Веселі, ні, а часом і печальні.
                     В них – трохи щастя, суму, почуттів,
                     Із них букет складається повчальний.
                     У кожної історії – сюжет,
                     В якім любов накрила з головою.
                     Де Він один для неї – цілий світ!
                     А потім – наодинці біль з журбою.
                     У кожної – причина для життя
                     І сили, щоб піднятися, як впала.
                     І те, що не забути все життя…
                     Для щастя їй потрібно зовсім мало.
                     У кожної – сценарій свій і фільм,
                     Один герой, а решту – так, для плану.
                     І кожна вірить, що наступний день
                     Їй подарує радості немало.

                                          Вірш, написаний вночі…
                            Він мовчить, а не кричить.
                            Він тихесенько чекає,
                            Поки його прочитають,
                            Бо написаний вночі.
                            Він із автором півночі
                            Не склепив зболілі очі.
                            Він то риму підбирав,
                            То у небо десь злітав
                            Поміж зір у сині хмари
                            (Мабуть, шукав собі пари).
                            Вірш, написаний вночі…
                            Зранку – юний ще, несмілий
                            Ввись злітає, мов птах білий.
                            В небі крила розправляє,
                            Сили й духу набирає.
                            Він міцніє, він – мужніє,
                            З автором живе і мріє,
                            Він сміється, він – співає,
                            Життєдайну силу має.
                            Він розкаже, як прощати,
                            Ненавидіти, кохати.
                            В нім до серця є ключі,
                            Бо написаний вночі…