Вірші складаються самі,

 ( Як Муза в гості завітає)

Часом веселі, чи сумні-

Від настрою усе  буває .  

Почнеш писати-і слова

Самі лягають на папері

Й тобою складена строфа

В світ інший відчиняє двері.

У світ краси і світ добра,

Світ милосердя і любові.

Доки поезія жива,

Горить  вогонь у кожнім слові.

І свято настає в душі,

І ніби крила виростають…

Не я  придумую вірші-

Душа з світами розмовляє.

Знову ніч.Тишина…

Тільки місяць вгорі

Таємниче  у   небі моргає.

Запалили яскраві вогні ліхтарі…

Вітер снігом холодним кружляє.

Тихо вулиця спить о цій пізній порі…

В сон глибокий поринуло місто.

Задрімало , здається, і небо вгорі,

Зорі- перли блищать як намисто.

Серед ночі стою…навкруги тишина…

І у ній свої правила звище.

Ледве чутно мелодія лине сумна…

                              Тільки вітер на вулиці свище…     

В зимовім сні...

                           

                           В зимовім сні залишила мене…
                           Не посміхнешся більше вже ніколи…

                           Сховалось сонце в небі осяйне,

                           Коли ти йшла востаннє біля школи.

                           Лунав  дзвінок… колеги - вчителі

                           Прощатись вийшли … і букети квітів…

                           В годину цю з усіх кінців землі

                           Злетілися до тебе  учні-діти.

                           А ти  у небо Ангелом пішла,

                           Моя матусю, найрідніша  нене…

                           Два світло-чистих пам’яті крила

                           В зимовім сні залишила  для мене.

Як скоро постаріли наші мами...

Як скоро постаріли  наші мами …

І сивина укрила їхні коси.

Недавно колискові  нам співали,

У них малими залишились й досі.

Як жаль, що мами постаріли скоро…

Тепло і ласка їх нас зігрівала.

Назавжди поруч: в радості і в горі,

Щоб доля нам частіше усміхалась.

Як  постаріли  скоро наші мами…

У наш політ свої віддали крила,

Любов’ю від незгод оберігали,

Молитва ж  їх від зла нас захистила.

Як скоро наші мами постаріли …

Безжальний час до себе забирає…

У сни приходять часто птахом  білим,

Дітей своїх крильми  оберігають