Візит в дитинство...

Вже вкотре з візитом я їду в дитинство…

Минаю завісу туману  у лузі,

 І річку, і  ліс,  і село  по сусідству,

Де й досі живуть мої рідні і друзі.

Під грушу сховалась  старенька хатина,

Укрились травою стежини знайомі...

А пам’ять  листає  дитинства картини,

Неначе сторінки  в старому альбомі.

І очі знайомі вбирають місця,

Де ноги я босі малою збивала.

Вінок із ромашок був так до лиця! -

Тут з подругами я його виплітала.

Он там ми збирались частенько разом

Увечері дружно і хлопці , й дівчата.

І  пісня лилась чарівна над селом-

Бо ж рід український:  всі вміють співати!

Як шкода, що все скороплинно пройшло…

Тих днів не вернути  і час не спинити…

Я знову    в думках повертаюсь в село,

Щоб душу бальзамом дитинства омити.

До болю близьке все… І дуже далеке…

Тут серця частину завжди залишаю,

Коли повертаюсь, неначе лелека,

В свій берег дитинства з далекого краю.

Всі щастя чекають...

Всі щастя чекають…А хто його знає? 
Яке воно є?Де? І як виглядає?
Для когось воно- у коханій людині,
Для іншого- в першому  слові дитини.
Ще комусь- здоровим прокинутись зранку,
Можливо- це кава удвох до сніданку.
А хтось бачить  щастя- в сім’ї, у родині,
У друзях, в роботі, або у везінні,
Що скрізь у житті і у всьому щастить…
А, може, робити як совість велить?
-Для іншого щастя…Добро дарувати
Із світом в гармонії перебувати,
Образ не тримати в душі ні на кого,
Молитви подяки приносити Богу.
У кожного щастя своє, особисте…
Велике, усміхнене, радісне, чисте…
Таке, яке всім подароване з неба.
А Доля вирішує що кому треба. 

Коли народжується день?

З пташиних, може, він пісень,

Із шепоту дерев, чи вітру

Народжується  день для світу?

-Коли на обрії світає,

Проміння перші посилає

Ще сонне сонечко хмаркам,

То й день з’являється десь там.

Тоді туманом оповитий,

Дрібними росами умитий,

Серпанок неба ледь жевріє,

Чарує барвами. Надії

На день прийдешній нам дарує,

Світанок  ласкою цілує.

В ранковій казці між пісень

Народжується Божий день.

Знову місто дощем стрічає.

Вітер вперто виводить гами.

Із потоків води сплітає

Тіні-хИмери поміж нами.

Дощ стирає все нанівець,

У дерев обмиває крони.

В лабіринтах людських сердець

В нього сльози  такі солоні.

Ця мелодія дощова…

Особливі у неї чари.

Мабуть зайві тепер  слова-

Не бувати з тобою в парі.

Дощ закінчиться, як життя,

Бо ж усьому межа буває.

І  нема назад вороття.

Тільки місто дощем стрічає…