Минаю
завісу туману у лузі,
І річку, і
ліс, і село по сусідству,
Де
й досі живуть мої рідні і друзі.
Під
грушу сховалась старенька хатина,
Укрились
травою стежини знайомі...
А
пам’ять листає дитинства картини,
Неначе
сторінки в старому альбомі.
І
очі знайомі вбирають місця,
Де
ноги я босі малою збивала.
Вінок
із ромашок був так до лиця! -
Тут
з подругами я його виплітала.
Он
там ми збирались частенько разом
Увечері
дружно і хлопці , й дівчата.
І пісня лилась чарівна над селом-
Бо
ж рід український: всі вміють співати!
Як
шкода, що все скороплинно пройшло…
Тих
днів не вернути і час не спинити…
Я
знову в думках повертаюсь в село,
Щоб
душу бальзамом дитинства омити.
До
болю близьке все… І дуже далеке…
Тут
серця частину завжди залишаю,
Коли
повертаюсь, неначе лелека,
В
свій берег дитинства з далекого краю.
Немає коментарів:
Дописати коментар