Візит в дитинство...

Вже вкотре з візитом я їду в дитинство…

Минаю завісу туману  у лузі,

 І річку, і  ліс,  і село  по сусідству,

Де й досі живуть мої рідні і друзі.

Під грушу сховалась  старенька хатина,

Укрились травою стежини знайомі...

А пам’ять  листає  дитинства картини,

Неначе сторінки  в старому альбомі.

І очі знайомі вбирають місця,

Де ноги я босі малою збивала.

Вінок із ромашок був так до лиця! -

Тут з подругами я його виплітала.

Он там ми збирались частенько разом

Увечері дружно і хлопці , й дівчата.

І  пісня лилась чарівна над селом-

Бо ж рід український:  всі вміють співати!

Як шкода, що все скороплинно пройшло…

Тих днів не вернути  і час не спинити…

Я знову    в думках повертаюсь в село,

Щоб душу бальзамом дитинства омити.

До болю близьке все… І дуже далеке…

Тут серця частину завжди залишаю,

Коли повертаюсь, неначе лелека,

В свій берег дитинства з далекого краю.