Захід над селом

     Такий сьогодні захід над селом!

     Рожево-синій, пурпурово-білий!

     Ховається під зоряним крилом

     Моє село в рожевім надвечір’ї.

     Такого неба більш ніде нема:

     Вирує, міниться, купається в заграві,

     І маревом незвичним крадькома

     Ховається у крони кучеряві.

     Надходить вечір у село  моє,

     Згори завісу синю опускає.

     Стихає гомін. Літня ніч іде,

     Спочинок щедрий людям посилає.

Ностальгія

Що таке ностальгія?-нерозгадана туга,

коли серце німіє,що не вернеться вдруге

в час той, місце,події,що в житті в тебе  були…

це нездійснені мрії,що в дитинстві минули.

Що таке ностальгія?Це самотньо тужити

за людьми, із якими довелось розлучитись.

Ностальгія- це також крик душі, біль, тривога,

Це- поранена пам’ять, це в минуле дорога.

А іще ностальгія –ніби пташка маленька,

Що завжди нас вертає у думах до неньки.

Коли гірко від втрати, та нічого не вдієш…

І безболісний розпач - це  також ностальгія.

Це і смуток, що може у серце вселитись,

за усім,що не зможе уже повторитись.

Це в душі твоїй голос, що теплом тебе гріє.

Спогад долі, неспокій - от, що є ностальгія…         

Гострим терном у серце  надійщла ностальгія,

До душі доторкнулась  і вона забриніла.

Не прийма душа смутку, не бажає тужити…

Бо ще  хоче  любити ! Бо ще хоче  радіти!

Наснилось дитинство

                           Дитинство знов наснилося мені,

                           (Хоч років чималенько вже минуло)

                           Батьківська хата, мама у вікні-

                           Все, як колись, нічого не забула.

                           В саду чебрець з ромашкою цвіте,

                           П’янить-чарує запах матіоли,

                           Самотня стежечка кудись веде,

                           Якою не ступати вже ніколи.

                           Вона- у казку, в той чарівний  світ,

                           Який у снах то плаче, то сміється,

                           Де медом пахне яблуневий цвіт

                           І спогад той метеликом несеться.

                           За ним  рокИ лелеками летять,

                           Думки назад усе частіш вертають

                           Туди, де срібні роси й зорі сплять

                           Над золотим моїм дитинства краєм.

Золотаве диво

Золотаве диво,  неземна красуня,

Усмішка небесна , пелюстки в воді…

Горду королеву  уява малює-

в росяних пелюстках грають промінці.

Аромат чарівний, незвичайна врода,

У пелюстці кожній - сонце і любов.

Квітка –королева була завжди в моді.

Виглядом незвичним манить очі знов.

Щирою любов’ю уночі розквітла,

Як радіє серце і  співа душа!

Королева  ласки, ніжності і світла-

І милує погляд не квітка- краса.

Діамантом сяють крапельки –перлинки

І стежинка срібна вдаль кудись пливе ,

І хлюпоче ніжно срібно -біла  хвилька-

Одиноку квітку у вальсі несе.

Так вальсують разом : квітка- королева

Й неслухняна хвилька- поряд знов і знов.

У палких обіймах місячного сяйва

Наче поєднались гордість і любов.

День за днем спливає, як свіча-

Що не встигнеш навіть оглянутись…

Бережімо кожну мить життя,

Бо назад уже їм не вернутись.

В клопотах щоденних тратим час,

Забуваєм, що біжать хвилини,

Щоб « люблю «, чи лагідне  «пробач»

Рідним людям вимовить могли ми.

Як зуміти їх не розгубить

Дорогі життя  моменти наші ?

Як зробити так, щоб зрозуміть

Істину змогли ми, чи побачить?

Бо проходить день ,і два, і п’ять…

Розумом  ,нарешті,  осягаєш

-Як же швидкоплинно дні летять!

-Як безжально скоро час минає!

Все  в житті потрібно цінувать!

Берегти усе,що нам дається…

Бо життя- тонесенька струна,

Яка часто так раптово рветься…