У місті-ніч

                           У місті- ніч. І я- посеред неї.

                           Горять  квадратики засвічених вікон,

                           Яскраві ліхтарі уздовж алеї-

                           Завмерло місто. Містом бродить сон.

                           Згасають в небі зорі- зоряниці,

                           Поміж будинків вітер ліг поспати.

                           Тільки мені, чомусь, в цю ніч не спиться,

                           Покличу вітер, підем мандрувати.

                           Застигли  у задУмі сиві леви,

                           І їм, напевно, сняться сни пророчі.

                           Час спокою сховався між дерева.

                           У місті- ніч. І я- посеред ночі.

Помилились

                           Сніжинки  білі , наче лист із неба,

                           На підвіконня  хмаркою спустились.

                           Здавалося- це послання від тебе…

                           Ну що ж, і цього разу помилились.

                           Так прикро. Дні за днями пропливають,

                           То сніг, то дощ- така зима вже вдалась.

                           А то, дивись- хурделиця співає,

                           Напевно у Мороза закохалась.

                           Нехай. І їм тепла часом потрібно,

                           Але не так, щоб сльози гірко лились.

                           Згори сніжинки опускались ніжно.

                           А ми з тобою, мабуть, помилились.

Годинник час уперто відбиває

Годинник час уперто відбиває, Назустріч робить кроки дню новому. Хвилини, що минули забирає. Рахує час. Усе життя у ньому. Рахує мовчки, в такт рокАм прожитим, Сьогодні, вчора - так хитка стежина. Один лиш круг по циферблату бігти, Відмірюючи в просторі хвилини. Мов давній сон останні рвуться ниті, Ще круг- і завтра таємниче буде. Тік-так!-до мирного життя він кличе І на світанку голосно розбудить. Годинник… Час… Усе лише умовність: Спинились стрілки, а життя- триває. У Часі Плинність…Вічність…Неповторність… Годинник дні прожиті забирає.

Це так давно...

                           Це так давно… Минуло стільки років

                           І обертів   в годиннику життя…

                           У сотні раз зробили більше кроків

                           Вперед. Назад немає вороття.

                           Вже не лише дорослими всі стали

                           І посивіли…А  неначе день...

                           Не все ще один одному сказали,

                           Не заспівали всіх іще пісень.

                           Стрічалися щодня, мов на роботу

                           Збігалися. О, неповторна мить!

                           Тепер лиш зрідка хтось прогляне фото

                           Й від туги в когось серце защемить.

Тиша

                                У тишині- багато слів.

                                В словах- немає тиші.

                                Цей незбагненний  дивний світ 

                                До себе часто кличе.

                                Часом вона страшна бува,

                                Та тишина зловісна.

                                У передвісті… Як слова,

                                Несуть недобрі вісті.

                                Лікує часто тишина,

                                Чи до життя вертає.

                                Приємною до забуття

                                Вона удвох буває.

                                Як часто хочемо її!

                                В ній –мріяти, летіти

                                Кудись в незвідані краї,

                                У тишині радіти.

                                Іти по світу в тишині,

                                У ній- писати вірші,

                                Картини, чи творить пісні…

                                Як часто хочем тиші…

Ходить віршик

                                                                 Поміж нами ходить віршик…

                                                                                              М. Гуцуляк

                             Поміж нами ходить віршик…

                             Я не вірю. А ти- віриш

                             В те, що віршик поміж нами

                             Ходить з гарними словами?

                             Часом  весело жартує,

                             Або ніжністю чарує,

                             Теплий, білий, кольоровий

                             З нами він веде  розмову.

                             Я його прогнати хочу-

                             Заглядає мило в очі,

                             Ніби каже: « Не спіши,

                             Краще швидко запиши.

                             Розкажи мене словами,

                             Завжди  буду поміж вами.»

                             Я вже вірю. А ти віриш,

                             Що між нами ходить віршик?

                             Із ласкавими словами

                             Ходить віршик поміж нами...

Життя навчить...

                           Життя навчить… Доволі мудра фраза.

                           Її , буває, часто вимовляєм,

                           Сповна напившись болю, чи одразу,

                           Коли обман за правду ми сприймаєм.

                           Життя навчить…Бо ж не простий учитель

                           Воно. А той, що заставляє вчиться

                           На помилках своїх, як треба жити

                           І в виборі своїм не помилиться.

                           Життя навчить…Радіти і страждати,

                           Боротися,чи опустити руки,

                           Чекати, ненавидіти, кохати,

                           Навчить  в нещасті й горі поряд бути.

                           Навчить не впасти духом у зневірі,

                           Мудрішим стати, і…життя любити…

                           І по заслузі кожному відмірить.

                           Життя навчить…Воно- найкращий вчитель!

Свою прем'єру почина зима

Свою прем’єру почина зима, Очікує від нас аплодисментів І хоч морозів лютих ще нема, Та є в природі й зимові моменти. Сніжок крупою сиплеться згори, Іще маленький, зовсім непомітний. Немає меж утіхам дітвори- От-от і санки будуть вже потрібні! А сніг все пада… засипа сліди… Дерева в парку білі-білі стали. Хоча й спізнилась зимонька прийти, Пори такої всі давно чекали. Сніжинки- зорі , наче діамант, Танцюють в чарівнім дивертисменті… Свою прем’єру почала зима, Очікує від нас аплодисментів.

Мене образити непросто

                           Мене образити  непросто.

                           Я на малих не ображаюсь.

                           Малі- не ті, що низькі ростом.

                           А ті, що викликають жалість

                           До себе. Бо душею бідні,

                           Або на розум небагаті,

                           Вони байдужі,  жалюгідні…

                           Як на таких ще ображатись?

                           Для них у мене слів немає

                           І часу тратити не треба.

                           Без мене їх життя карає,

                           А судять вищі сили з неба.

Знову снігом землю вкрило

                           Знову налетіло, закрутило.

                           Вже зима добралася сюди.

                           Знову снігом білим землю вкрило.

                           Заховалися під ним сліди.

                           Тільки  заховались, чи згубились?

                           Може їх зуміємо знайти?

                           Може ми з тобою помилились?

                           Перший сніг –невчасний,  як завжди.

                           Знов ніхто із нас його не кликав,

                           Бо ж зими ще не чекав ніхто.

                           В місті також сніг усе засипав?

                           В білі шати вбралося село.

                           В нас і далі сніг лапатий сипле…

                           Білі заметілі за вікном…

                           А мені згадалося  щось тепле,

                           Те, що залишилось гарним сном.

Ну от і сніг

                     

                                                                                Чекай на снiг - як лист вiд мене
                                                                                                     Микола Гуцуляк

                           Ну от і сніг. Це той, що лист від тебе?

                           Та чистий він. На ньому слів немає.

                           Що ж, сподівання, мабуть, гнати треба.

                           Та й досі я, чомусь, листа чекаю.

                           І він прийшов. А ще вірніше- вітер

                           Його приніс, розсипав по подвір’ї.

                           З  багатокрапок  змалював хтось квіти.

                           А я слова з них прочитати мрію.

Зіронька

                                      Опустилась ніч над містом .

                                      Тихо-тихо, пізно-пізно

                                      Ліхтарями проганяє темноту.

                                      В небі зіроньки блукають,

                                      Поміж них свою шукаю.

                                      Їх багато. Та своєї не знайду.

                                      Заховалась десь за шибу.

                                      Сумно дивиться у небо.

                                      І, можливо, десь відшукує мене.

                                      Нічка  пісеньку співає,

                                      Місяць поміж хмар блукає.

                                      Знаю, зіронька без мене не засне.

                                      У вікно якось постука,

                                      Простягне до мене  руки,

                                      Щоб зігріти її подихом  тепла.

                                      Крапля щастя у долонях

                                      Сивиною вкрила   скроні.

                                      Люба зіронько, до тебе довго йшла.

                                      Злетимо разОм над містом

                                      Тихо-тихо, пізно-пізно…

                                      Заховаємо у сутінках думки.

                                      Не страшні нам жодні  чари,

                                      Ні розлуки сірі хмари.

                                      Яскравіше, моя зіронько, світи.

Я-ковточок, і ти- ковточок...

                                                               І я – ковточок, і ти – ковточок:
                                                                Цілуєм келишки, наче губи.
                                                                               Миклош Форма

                            Усміхнувся  зимовий  ранок.

                            В нього колір сліпучо- білий.

                            Мабуть,  час смакувати каву.

                            -Приготуєш? -Звичайно, милий.

                            І я-ковточок, і ти- ковточок:

                            Спорожніли враз філіжанки.

                            Сльози  радості вкрили очі,

                            Певно разить їх колір ранку.

                            Ти- ковточок, і я- з тобою.

                            Кава зранку, вдвох- романтично.

                            Тільки ночі у неї колір.

                            І розмова  якась незвична.

                            Та й навіщо вона до кави,

                            Якщо все вже сказали очі.

                            Усміхалися, цілували…

                            Я-ковточок, і ти- ковточок.

Чи сняться людям кольорові сни

Чи сняться людям кольорові сни?

Напевно –ні. Мені якось  наснились.

В яскравих кольорах вони були-

Дитячі мрії, що уже здійснились.

У білім кольорі- що не збулись,

(В житті, буває, забагато хочем).

-На них також прийде пора колись,-

Давно один  старий мудрець пророчив.

Всі сни- це світ,  серед якого ми-

Буття частинка, недосяжна  мрія,

У нім життя минається за  мить…

Бува, пророчий сон несе надію.

А може послання  чиїсь чужі      

Згори всесильний  хтось нам посилає?

Часом насниться щось- і біль в душі,

І серце нити раптом починає.

А ще –примарні можуть буть вони,

Коли  побачиш те, що не здійсниться.

Хоч сняться людям кольорові сни,

Життя  дарує те, про що не сниться..