Поміж дерев гуляє вітер

                            Поміж сумних дерев гуляє вітер,

                            У верховіттях одиноко бродить.

                            Гуде і свище, ломить голі віти,

                            То змовкне,  то сумної  знов заводить.

                            Мелодія така, що  серце крає

                            І  меланхолія у душу плине.

                            Дощу сльозини рясно розливає.

                            До Осені не склалася стежина.

                            Вона пішла. Вже Листопад стрічає

                            Красуня Осінь. Вітер в безнадії…

                            А день до вечора скоріш  згасає.

                            Не сповнилися Вітру  давні мрії.

Осінній танець

Замріяно, натхненно, романтично Під музику закоханих вітрів У парку між дерев кружляє листя Предвісником осінніх холодів. Танцює листя…Танці нині в моді! (Танцюють всі- дорослі і малі). Кружляють жовтолисті хороводи І килимом лягають на землі. Скриплять дуби , хитають клени віти. Мелодія між листям проплива. Деревам так не хочеться старіти, Коли в житті у розпалі жнива. Вони фокстрот ще мріють станцювати У прохолоді весняних дощів. Осіння ж мода не дає чекати! Вже вітер буйний знову вальс завів! У ритмі танцю листопад кружляє, Укрила все пелена золота. Життя осінній балахон скидає,
У танець кличуть юності літа.

Люди, як книги

                           Весь світ- мов загадка велика.

                           І, наче книги, в ньому люди.

                           Одна людина є безлика,

                           А інша- як поема буде.

                           Роман- людина,  а чи повість-

                           Їх можна між рядків читати.

                           А є людина – випадковість:

                           Листків не хочеться й гортати.

                           Бувають люди, що цікаві,

                           Розумні, в них- душа багата.

                           Ще є байдужі, ниці, мляві…

                           Не кожен схоче їх читати.

                           Ніщо в житті не випадковість,

                           Весь світ- велика є загАдка.

                           Людина в ньому- наче повість,

                           Роман, есе… Чи просто казка.

Як мало ми говорим про любов

                           Як мало ми говорим про любов .

                           І як багато всі про неї  знаєм.

                           Чи в світі хтось секрет її знайшов?

                           Життя ж бо без любові не буває.

                           Вона усюди:  в музиці звучить,

                           В нічному небі, в зірки мерехтінні,

                           В очах ласкавих, в потиску руки,

                           В обіймах теплих, в усмішці дитини…

                           Чи часто ми говорим про любов?

                           Адже не перший день  живем на світі,

                           Так мало рідним теплих кажем  слів…

                           Чи,  може, не навчились  ще любити?

                           Чому ж ми не говорим  про любов?

                            Гадаємо, що часу досить  маєм.

                            Життя нестримно швидко проліта,

                            І розуміємо тоді, коли втрачаєм,

                            Що мало говорили про любов

                            Своїм батькам, коханим, рідним, дітям…

                            Послухайте  душі  своєї  зов,

                            Бо ж без любові важко в світі  жити.
                            Не бійтесь говорити про любов…

Щастя за крок

         

                                Всього лиш крок, лиш руку простягнуть,

                           І вже злітать не треба до зірок.

                           Бо  щастя й на землі повинно буть.

                           Назустріч крок. Один лиш тільки крок.

                           Та крок важкий…Від літа, по стерні,

                           До осені усе життя іти.

                           Минає час, мов дим, зникають дні.

                           Чи зможеш щастя ти своє знайти?

                           Воно- в тобі, воно- всього за крок.

                           Як світ велике і лише твоє.

                           Воно із почуттів твоїх, думок,

                           З коханих, рідних, із усіх, хто є

                           З тобою поряд. Із уміння жить,

                           Радіти дню новому, співчувати…

                           Воно- за крок! Зумій лише зловить

                           Усе, що можеш ЩАСТЯМ ти назвати!

Зустрічі усі не випадкові

                           Зустрічі усі не випадкові.

                           Просто так нічого не буває.

                           Якщо стріне у житті хтось когось-

                           Зустріч цю нам звище посилають.

                           Очі в очі, усмішки, розмова…

                           Що іще самотнім людям треба?

                           Виглядає, ніби, випадково,

                           А насправді- послано із неба.

                           І нехай в житті минуло літо,

                           На порозі стала пізня осінь,

                           Своєчасно пощастило стрітись

                           Тим серцям, що не стрічались досі.

                           Хоч, можливо, запізнілі трохи

                           Почуття високі, Ніжність, Вірність,

                           Коли вихором спливають роки…

                           Випадковість? Ні, закономірність!

                           Випадково не бува нічого,

                           Розставань, ні зустрічей немає.

                           Якщо стріне у житті хтось когось-

                           Зустріч цю хтось звище посилає.

Життєві істини прості

       

                                 Чи так багато  для людини треба,

                            Щоби могла щасливою назватись?

                            Здорові рідні…Чисте  мирне небо…

                            Дитячий сміх… І хтось чекає в хаті…

                            Бо ж істини життя такі прості.

                            Та вчасно ми цього не розумієм.

                            Багато помиляємось усі,

                            І виправити  не завжди умієм .                           

                            А  хто суддя ? Судим себе  самі.

                             (Хоча про це й не любим  говорити)

                             Не виправити пОмилки усі,.

                             Буває пізно  щось   часОм змінити.

                             Чи пізно  повернутися туди,

                             Звідкіль колись піти  самі схотіли .

                             В житті, як проти течії води, 

                             Буває правосуддя є безсиле.

                             За все в житті доводиться платить.

                              Буває, що ціна висока дуже.

                              Щоби душі не довелось боліть,

                              До болю інших  ти не будь байдужим.

Дитинство в гості завітало

         

               

                           Як місяць колискову заспівав

                           І темна ніч під зорями дрімала,

                           Поміж дерев понад глибокий став

                           Моє дитинство в гості завітало.

                           З пучком ромашок польових в руці,

                           У голубім барвінковім віночку,

                           В вишиваному платтячку простім

                           Гуляло самотою по садочку.

                           Співало дзвінко  пісеньку воно,

                           На яблуневих гілочках гойдалось,

                           Пташиною заглянуло в вікно,

                           А з променями сонця десь ховалось…

                           Минуло відтоді  багато літ,

                           Та  я щоночі буду  його ждати.

                           Він  у душі- мого дитинства світ!

                           Такий, як був. Не хоче підростати.

Свій Ангел є у кожного

                           Свій Ангел є у кожного із нас,

                           Який повсюди  слідує за нами,

                           У горі не покине  в важкий  час

                           І не образить гіркими словами.

                           В хвилини радості  Він також поряд є,

                           Розділить щастя,успіху радіє,

                           Чи  допомоги руку подає,

                           Від кроків злих застерегти уміє.

                           Спаситель, Охоронець, Помічник,

                           Натхненник –Ангел, Ангел- Покровитель…

                           Потрібний  і важливіший  хто з них?

                           Котрий незримо поряд має  жити?

                           Хай будуть всі!  У мерехтінні днів

                           Наземні Ангели із плоті й крові

                           Хай подарують мить  щасливих снів,

                           Навчаючи нас ніжності й любові.

                           Маленькі світлі посланці від Бога

                           Хай обіймають  білими крильми,

                           Хоронять на життєвих нас дорогах,

                           Бо  Ангели є в нас, в Ангелів- ми.

Ангел

У мене на плечі Ангел сидить

І щось тихенько так мені шепоче,

То мружиться, а то бува, мовчить

Застерегти  від злого, мабуть, хоче.

За всі  гріхи мої, чи помилки

Він перед Богом теж несе якусь провину…

І серце в нього, мабуть, теж болить,

Що я такою бути не повинна.

Його молитва - ліки для душі,

Тривогу й сум на серці розганяє.

Із неба він спускається вночі

І сни мої у казку повертає.

Мій оберіг від зла, мій захисник

За плечі мене ніжно обнімає.

Мій світлий Ангел…Він у кожну мить

Життя моє і спокій захищає.

Вишиванка для сина

                                        Шила вишиванку матуся для сина,

                                  Вишивала стежку до серця дитини.

                                  Маки і волошки, мальви вишивала,

                                  Хрестиками долю на полотні слала.

                                  В візерунок клала барвінок хрещатий-

                                  Не забудь дорогу до рідної хати.

                                  Квітли на сорочці ягоди калини-

                                  Пам’ятай про рід свій, дорога дитино.

                                  На сорочці ясно сонце засіяло-

                                  Свою душу мама в вишиття вкладала.

                                  Малювала щастя білими нитками.

                                  Вишита сорочка- оберіг від мами.

Рушник, давно дарований, від мами

                           Рушник, давно дарований, від мами,

                           Немов святиню в шафі зберігаю.

                           Рушник на щастя, вишитий квітками,

                           Благословіння поміж них читаю.

                           Немов ковток води живий у спеку,

                           Як хліб, повітря, для душі розрада.

                           Коли з доріг вертаюся далеких,

                           Чи потребую у житті поради-

                           Беру у руки оберіг квітчастий,

                           Любов і ласку в ньому відчуваю.

                           Від горя, негараздів і ненастя

                           Він захистить мене, я добре знаю.

                           Його тепло не згасне із роками,

                           З доріг життя додому повертає.

                           Рушник на щастя, вишитий від мами…

                           Немов святиню  й досі зберігаю.

Колискова

                                    

Знову  ніч запалює  вогні

Засвітився місяць  угорі.

Зорі заблищали, мов роса,

Починають пісню небеса .

Місяць за вікном про щось шепоче-

Музику до слів дібрати хоче

Тих віршів, які складали зорі

( а слова у них легкі, прозорі).

У віршах- про те, що сниться  їм,

В темнім небі  зорям  золотим,

Про далекі втрачені літа…

Сяє в небі казка золота.

Буйний вітер пісню підхопив

І на крила птахам положив.

Розлетілась  пісня по землі,

Коли ніч запалює вогні…

                       

Нічна співанка

         

                                  

                                    Нічка сукню гаптувала

                                    Зорями-нитками,

                                    Місяченька виглядала,

                                    З небесної брами.

                                    Колисала місяць нічка

                                    В рукав заховала,

                                    Сріблом вишиту доріжку

                                    По землі прослала.

                                    На доріжку впали зорі ,

                                    Світло розсипають.

                                    В небі синім неозорім

                                    Коси заплітають.

                                    Ходить казка кольорова

                                    Човники гойдає,

                                    Нічка співанку чудову

                                    Місяцю співає.

                                    Тоне в марева серпанку

                                    Місяченько красний,

                                    Розгубила нічка зранку

                                    Зорі-перли ясні.

Колисанка

Місяць світить зоряну доріжку,

Мама нахилилась   біля ліжка,

Колискову лагідно співає,

Донечку маленьку колихає.

-Люлі, люлі, спи, моя дитино,

Заховалось  сонечко в хатину,

Спить, відпочиває в лузі вітер,

У травичці вже поснули квіти.

Соловейко тьохкає у гаї-

Пташенятам  пісеньку співає.

Будуть спати малі солов’ятка-

Спи і ти, засни, моє малятко.

Немовлятко усміхнулось мило-

Мабуть, у  сні  Ангела   зустріло.

Заблищали  ніжно оченята,

Бо  Ангелик-  любі  мама й тато.

Осінь у Львові

                           Сьогодні львівська осінь з кави,

                           А вчора була з шоколаду.

                           Хитрунка! Дивиться ласкаво

                           І посміхається так радо.     

                           Мандрує містом у трамваї,

                           Казки розповідає левам,

                           Відпочиває у кав’ярні.

                           А потім, наче королева,

                           До гаю в золотій короні

                           Іде гуляти гонорово.

                           На ратуші у дзвонить
                           Пустунка- осінь в місті Львові.