Благовіщення

                          Земля осипалася цвітом,

                          Немов убралася в намисто.

                          Голосить диво Ангел світу,

                          А для Марії- благу  звістку.

                          В покорі втішилася Діва,

                          Слухняно звістку цю прийняла,

                          І в знак подяки шанобливо

                          Всевишньому молитву склала.

                          Заграло небо ясним світлом,

                          Добро і радість всім віщує.

                          Слова священної молитви

                          Нехай же кожен  з нас  почує.

Ти у місті моєму?

                                                                              Я у мiстi твоeму. Не йди. Не бiжи
                                                                                                          Микола Гуцуляк

                                Ти у місті моєму? Признаюсь: не ждала тебе.

                                Не чекала…(чи швидше, мабуть, не хотіла чекати)

                                В різні боки стежина, що вибрана нами, веде

                                І не впевнена я, чи потрібно  її повертати.

                                Знаєш,  я лЮблю містом вечірнім бродити також.

                                В кожній вулиці – спогад, що серце і душу колише.

                                Ліхтарів переплетене  сяйво у спектри зірок,

                                Силуети закоханих пар... ніч любові поему  напише.

                                Знаєш, в долі заплутаних стільки буває доріг,

                                Що, можливо, колись перетнуться і наші, як знати…

                                Ти у місті?.. Відкину всі справи на місяць, на рік!

                                Ти у місті моєму?  Виходжу тебе зустрічати!

Іду з ночі до світання

                           Іду босоніж з ночі до світання,

                           Збираю зорепади у долоні

                           Стежиною забутого кохання

                           Самотня бранка у нічнім полоні.

                           До осені іду з хмільного літа,

                           Стежина заблудилася у травах.

                           Цілує тіло лЕгкий дотик вітру

                           І місяць посміхається лукаво.

                           Іду в обійми  теплі світанкові,

                           Де ще гаряче сонце серце гріє,

                           Між веснами минулої любові

                           Де ще не згасли іскорки надії.

                           Хоч паморозь укрила сріблом скроні

                           І радості сльоза встилає очі,

                           Збираю зорепади у долоні,

                           Іду босоніж до світання з ночі.

Доля- пані гонорова

Людська доля- пані гонорова

Знає досить, бачила усе.

То бува прихильна і чудова,

То розчарування принесе.

Є свої пестунчики у долі,

А нелюбів не щадить вона:

Попадеш в немилість- горя й болю

Гірку чашу вилиє сповна.

Нікуди ж бо не втечеш від  долі

Де б не був- вона наздожене.

Піднесе сюрпризи мимоволі,

Мов крилом, руками обійме.

З кимось зводить, з кимось розлучає-

На усе в житті знайдеться час.  

Випадковостей в житті немає.

Доля все вирішує за нас.