Іду з ночі до світання

                           Іду босоніж з ночі до світання,

                           Збираю зорепади у долоні

                           Стежиною забутого кохання

                           Самотня бранка у нічнім полоні.

                           До осені іду з хмільного літа,

                           Стежина заблудилася у травах.

                           Цілує тіло лЕгкий дотик вітру

                           І місяць посміхається лукаво.

                           Іду в обійми  теплі світанкові,

                           Де ще гаряче сонце серце гріє,

                           Між веснами минулої любові

                           Де ще не згасли іскорки надії.

                           Хоч паморозь укрила сріблом скроні

                           І радості сльоза встилає очі,

                           Збираю зорепади у долоні,

                           Іду босоніж до світання з ночі.