У кожного із нас свій дивний світ,

Великий і нікому непідвладний,

Із павутиною своїх думок і мрій,

          Світ совісті і докорів нещадний.

У кожного в душі свій Бог живе,

Свій храм у кожного і віра в серці тліє.

І доля хай не раз випробує тебе,

Будь оптимістом, не втрачай надії.

У кожного свої мелодії звучать,

І почуття свої, свої у серці болі.

То вверх, то вниз нас кидає життя-

Для кожного воно вже визначило ролі.

Емоції живуть у кожному із нас,

Чарівний рай, придуманий тобою.

У когось кращий ? Тільки повсякчас

Важливо залишатися собою.

     

Годинник час уперто відбиває,

Назустріч робить кроки дню новому.

Хвилини, що минули забирає.

Рахує час. Усе життя у ньому.

Рахує мовчки, в такт рокАм  прожитим,

Сьогодні, вчора  -так хитка стежина.

Один лиш круг по циферблату бігти,

Відмірюючи в просторі  хвилини.

Мов давній сон останні рвуться ниті,

Ще круг- і завтра таємниче буде.

Тік-так!-до мирного життя він кличе

І на світанку голосно розбудить.

Годинник… Час… Усе лише умовність:

Спинились стрілки,  а життя- триває.

У Часі Плинність…Вічність…Неповторність…

Годинник дні прожиті забирає.

Задощило…Літняя негода.

Комусь- зле, для мене ж- насолода.

Котяться  по небу сині хмари,

Сонце й дощ так часто ходять в парі.

Дощ у  шибу стукає грайливо,

(Із малого раптом стала злива)

Наче проситься впустити в хату.

Мабуть хоче щось мені сказати.

Про життя? Любов? Чи інші справи?

Вже виходить сонечко ласкаве.

Крапельки на сонці заблищали,

І веселки коромисло стало.

Наче сльози дощові краплини,

Подумки  із ними й я полину

Десь далеко…  у вікні чужому

Упізнаю усмішку знайому…

Може вірш новий   тоді   напишу.

Дощ танцює по калюжах. Тиша.

Встало сонце на світанні

Вмилось чистою росою.

Починаю день з вітання

З небом, з квітами, з тобою.

Починаю день з цілунку

І приємної розмови.

Будуть різні подарунки-

Мій звучить у теплім слові.

А іще з горнятка кави

Починаю день святковий.

Посміхаються ласкаво

Очі, сповнені любові.

Починаю день…не знаю,

Що у нім мене чекає-

Радість, чи розчарування?

Я з вітання починаю.

Виросли  діти … У світ полетіли

Батьківська  хата  враз опустіла.

Сумно у ній, хоч і сонечко світить

Жде- вигляда, коли з’їдуться діти.

Чи повернуться, чи жити  тут будуть?

Чи погостюють і знову забудуть?-

Хата невесело думу гадає,

Гостей з далеких доріг виглядає.

Вікнами світить в зоряне небо,

Кличе дітей та онуків до себе.

Навіть калиновий кущ в білім цвіті

Ніби говорить:- Вертайтеся , діти.

Не забувайте свою  рідну хату,

Де материнка  пахне і м’ята,

Де на обрусі хліб з рушниками,

Де  колискову  співала вам мама.

Радо зустрінуть вас в будь-яку пору

Батьківська хата і квіти у дворі,

Тепло огорнуть  затишним  спокоєм

Залишать  в серці вам давні спогади.

Падали краплі  на мокрі дахи,

Нічка розтанула в темних долонях.

А над землею,  неначе птахи,

Зорі застигли в небеснім полоні.

Вітер заглянув у вікна й затих:-

Там, на землі , є свої таємниці.

Стане ця ніч однією із них

Маревом дивним,  як птиця.

Зорі розгубить й сама пропаде,

Місяць сховається десь до світанку…

Відчиню вікно-нехай сонце зайде,

Тихо промовлю:- Доброго ранку.