Давай зустрінемось у Львові

                                    Весняний вечір дивно –загадковий,

                                    Горять вогні  неонових афіш.

                                    Давай з тобою стрінемось у Львові,

                                    Бо Львів нічим не гірший за Париж.

                                    У ньому  кава  пахне так чудово,

                                    Пливе над містом дивний аромат.

                                    Хто коли-небудь побував у Львові-

                                    Іще не раз вертатиме назад.

                                    Бо що Париж?

                                    Хіба йому зрівнятись

                                    Із  древнім містом Лева, повним чар?

                                    Ну як в  його  красу  не закохатись?

                                    Де  Вернісаж- малесенький  Монмартр.

                                    Де площа Ринок і Високий Замок,

                                    З якого видно ген аж до Карпат,

                                    Де краєвидом у весняний ранок

                                    Замилувався б навіть Бонапарт

                                    Наполеон.

                                    У  древнім місті

                                    Історія між вулиць ожива.

                                    Старий трамвай видзенькує врочисто

                                    Мелодію  любові.

                                    А слова

                                    Злітають ввись  у небо веселкове.

                                    Львів повний і щедрот, і дивовиж.

                                    Давай, таки,  зустрінемось у Львові…

                                    Щоб знову говорити  про  Париж.

Звірі-люди

                           Бувають звірі-люди,

                           А є і люди-звірі:

                           Зневірники, іуди,

                           У котрих душі сірі.

                           Вони не довіряють

                           Слова у них нещирі,

                           Вони незванним гостем

                           Заходять у квартиру.

                           Добро і милосердя

                           Для них не притаманні,

                           Егоцентрично-вперті,

                           Облудливо-обманні.

                           Котрі  для себе ради

                           Всіх знищити готові,

                           Від них не жди пощади,

                           Такі вбивають словом.

                           Таємні й непривітні

                           Вони живуть повсюди…

                           Аніж людино-звірі,

                           Вже краще  звірі- люди,

                           Безкорисливо-вірні,

                           Котрі все розуміють,

                           Слухняні і спокійні,

                           Лиш говорить  не вміють.

                           Із –за спини на тебе

                           Атакувать не будуть,

                           А захистять в потребі-

                           На те ж і звірі-люди.

Із віком жінка не старіє,

Лиш розумнішою стає.

Вона  любов’ю рідних гріє,

Їм віддає тепло своє.

Роки  на жінці не відчутні

Лише поваги додають

Статечність, шарм, що в ній присутні ,

Мов квіти восени цвітуть.

Немає старості у жінки,

Бо мрії ще не всі збулись.

Вона все ж вірить:- її літо

Іще повернеться колись.

Вогонь ще в серці запалає…

Все збудеться, що не збулось…

У жінки старості немає,

Лише поваги додалось.

Хтось  розсипав  квіти  на  воді…

Вони синім полум’ям  палали .

Місяцю всміхалися  вгорі.

В вальсі  вдвох закохано  кружляли.

Був на казку схожий їхній  танець –

Ці чарівні  дивокольори-

В небі ясний виткавши  багрянець,

Зорі  усміхались  їм  згори.

Щось космічне , може дивовижне?

В кожної – своя душа й краса.

Сині очі догори  піднесли…

Хочуть  полетіти в небеса?

Мабуть  хочуть  разом полетіти.

Доки танцювати  на  воді?

Дивні  квіти…. вміють душу гріти,

Бо й самі вони -душа землі.