Життя- як дощ…

Маленький несміливий,

Ледь чутно по бруківці барабанить.

А то, буває, раптом стане злива

Із громом…мов ножем  у серце ранить.

Чекаєш сонця - а його нема.

І, як стіна, клопОти  обступили.

Уже й не дощ довкіл, а зла зима

І сльози, розпач, і немає сили…

Та раптом несподівано прийде   

До тебе з парасолькою людина,

Що  подарує сонечко ясне

І усміхнеться. У таку хвилину

Притихне дощ. І зрозумієш враз

Клопоти і негода – все проходить.

Важливо, що в житті один лиш  раз

Людина з парасолькою приходить.

Мить. Проліта життя.

Спомин. Без вороття.

Біль.Гіркота образ.

Пам’ять. Лікує час.

Радість. Твоя любов.

Драма. Розлука знов.

Сльози. Прощання. Жаль.

Вечір... В душі печаль.

Сповідь. Тихе «-Прости…»

Відстань. Летять листи.

Зустріч. Кохання рай.

Доля! Міцно тримай!

@Леся Гук, "Траєкторія загадковості"

Двоє. Кохання . Хміль.

Гордість. Розлука. Біль…

Вітру цілунки. Жаль.

Змили дощі печаль.

Сльози. Щока. Думки.

Стали слова в рядки.

Вечір.  Дзвінок.  Сама.

Поряд тебе нема.

Слово. Рядок . Вірші.

Боляче на душі.

Ніч . Заметіль. Сліди .

Що було- не знайти.

В танці кружляє сніг.

Килимом  теплим   ліг.

Серце б зігріть зумів-

Пізно. Немає слів .

Знову рядок . Вірші.

Боляче на душі…

А завтра...Завтра знову ясне сонце

Загляне промінцем в твою кімнату.

Постука свіжий вітер у  віконце.

І знову будеш день новий стрічати.

І свіжа кава, і  дзвінки від друзів,

Розмови, зустрічі, буденні справи.

В щоденній круговерті  по заслузі

Життя саме  усе, як слід розставить.

Робота звична… Досить позитиву…

Знов сонця промінь  гляне у кімнату.

І посміхнешся ти йому грайливо,

І знову будеш день новий стрічати.

А далі що: кайдани, чи свобода?

Будемо доки  гибіти в ярмі?   

Чи думав ти, мій зболений народе,

Яку    ти долю обирав собі

Коли манкурти і адепти  орди

Палили, били, нищили тебе?

Де розум у хвилину ту, народе,

Ти загубив… і гідність твоя де?

Продався за обіцянки красиві.

Чи ти забув історію свою?

Як глянеш в очі материнські сині,

Чий син поліг героєм у бою?

Як далі: вишиванка, мова , віра,

Яке майбутнє в нас?

Запам'ятай:

Ніхто тобі, народе мій, не винен

І сам тепер на себе нарікай!

Серпик тоненький місяця
Небо гойда щовечора.
Вогником зорі світяться. 
Ніч запашна заклечана
Сріблом і квітів запахом,
Вітру ледь чутним подихом,
Юного серця спалахом,
Ніжним кохання поштовхом.
Серпик тоненький місяця 
Небо гойда в колисочці.
Мріється, сниться, віриться:
Збутись бажання ниточці.
@Л.Гук

З Брехнею  Правда стрілася якОсь.

Одна- в синцях, засмучена, побита.

Весела  й хитра, так вже повелось,

Була подруга, лестощами вкрита.

Немов єлей слова її були,                                 

Дивилась в очі мило і ласкаво.

Та в час потрібний  під покровом  мли

Свою робила підлу чорну справу.

В довіру втерлась, вголос гомонить,

Розбрат і чвари розкида по світі.

Що ж, мабуть, легше із брехнею жить,

Ніж вірить правді змученій, побитій.

Ніхто не став до захисту її.

Хіба вже не важлива  честь і совість?

Повірили облудливій  Брехні,

Що правду оберта собі на користь.

Та раптом хтось крізь нісенітниць гать 

Став од зерна полову  відбирати.

Щоб пісню переможну заспівать

Поволі правда  стала виповзати.

Мораль таку із байки почерпнеш:

Попри всі правила і протоколи

Буває із брехнею світ пройдеш,

Але назад  не вернешся ніколи.

Ти приснився знов

 

                           Ти сьогодні приснився знов

                           Під настирливий звук дощу.

                           Говорив про свою любов,

                           Сподівався, що я прощу.

                           Через  призму гірких образ

                           Дощ вистукував щось своє…

                           Тільки сон закінчився враз.

                           Все залишилось так, як є.