Життя- як дощ…

Маленький несміливий,

Ледь чутно по бруківці барабанить.

А то, буває, раптом стане злива

Із громом…мов ножем  у серце ранить.

Чекаєш сонця - а його нема.

І, як стіна, клопОти  обступили.

Уже й не дощ довкіл, а зла зима

І сльози, розпач, і немає сили…

Та раптом несподівано прийде   

До тебе з парасолькою людина,

Що  подарує сонечко ясне

І усміхнеться. У таку хвилину

Притихне дощ. І зрозумієш враз

Клопоти і негода – все проходить.

Важливо, що в житті один лиш  раз

Людина з парасолькою приходить.