Синій вечір

Тихий -тихий синій вечір

Опустився нам на плечі,

Всіяв небо міріадами зірок.

Ясен місяць випливає,

Зорі на собі  гойдає,

Виплітає з них мереживний  вінок.

Тихий -тихий вечір синій …

Тихо шепче у долині

В синій колір пофарбована трава.

Хвиля  в річечці хлюпоче,

Наче щось сказати хоче,

Срібні хвильки біля берега хова.

І на квіточках росинки,   

Діаманти- намистинки,

В сяйві місяця  перлинами блистять.

Братик- вітерець літає,

Ледве  деревця хитає,

Щось листочки між собою шепотять.

Соловейко на калині

Почина пісні чарівні,

Дивна музика лунає де-не-де..

Опустився нам на плечі

Тихий вечір, синій вечір

У казкову ніч з собою нас веде .

Танцювало літо в сукні кольоровій

Квітами убрало луги та діброви.

Усе замаїло у шати яскраві,

Вітерцем колише зеленії трави.

Солов’ї щебечуть, радість провіщають.

Бджілки – трудівниці все нектар збирають…

Натомилось літо, -танець свій скінчило

І сестричку- осінь в гості запросило…                              

Так й життя минає: літо, радість, квіти,

Оглянешся- в тебе вже дорослі діти.

Літо промайнуло, осінь наступила,

Вже й волосся трохи снігом притрусила.

Не спіши ще, осінь, тебе не чекаю

Старості своєї ще не виглядаю,

Хочу ще любити і життю радіти,

Додай тепла в серце , щоб душу зігріти.

Якщо образила- прости

Якщо колись образила- прости.

Мені із цим так тяжко  було жити…

Здавалося,   гріховні всі хрести

Було би легше у житті носити,

Ніж це свідоме відчуття вини,

Що у житті я щось не так зробила

Якщо колись образила- прости,

Я сотню раз пробачення просила

Сама у себе… і у тебе теж

А тільки все  лиш на папері було.

(Папір, бо, кажуть, витримає все)

Відтоді стільки літ уже минуло…

Уже образ і нарікань нема,

Взаєморозуміння лиш  настало

Ті помилки, що скоїла сама-

Сама усе життя і виправляла.

Пробач, якщо образила давно.

Напевно, кожен може помилятись.

Життя летить, мов кадрики кіно,

До них, мабуть, не треба повертатись.

Якщо образила- пробач…

Мені тебе подарувало літо…

Мені тебе подарувало літо…

Між буйних різнокольорових гам

Пахучих трав зеленим оксамитом.

Мережку-стежку простелило нам.

А ми такі ще молоді обоє

Ішли по ній тоді разом удвох.

Для нас яскраво сонечко сіяло

і того світу мало нам було.

Між травами у квітах загубились,

Летіли в небо аж до забуття…

Здавалося, у серці оселилась

Кохання перше, як мале пташа.

Були щасливі, раді, наче діти…

Не знали, що все скінчиться колись…

Мені тебе подарувало літо-

Літом ми з тобою й розійшлись…

Проходить все і все колись минає

Назад, на жаль, немає вороття.

Згадай мене і я тебе згадаю-

Такою  є іронія життя.

Пізня зустріч      

У вечірньому місті знайшлись,

Коли часу вже  мало лишилось .

Ненароком  дороги сплелись,

Ніби осінь з весною зустрілась.

Так не можна- щоб осінь з весною,

Бо такого ніяк не буває…

Як приємно посидіти поряд!

Непомітно години спливають.

Заховались від світу в розмові,

Очі десь ніяково блукають…

Зустріч наша була випадкова…

Життя знову, на жаль,  розлучає.

Жаль, що весни давно одцвіли,

Саме впору вже осінь стрічати.

В різних вимірах наші шляхи

І ніщо їх не може з’єднати.

Як жаль….

Роки летять

Роки летять…Та й досі у душі

Кохання перше- чистота й  безгрішність.

Не склалось... Розійшлися,як чужі…

З часу розлуки проминула вічність.

Шляхами різними нас доля повела,

Та  залишилася у серці ніжність.

Як оберіг її я зберегла…

До зустрічі і від розлуки- вічність.

Назад не можна повернути час…

Побачень перших й досі не забула.

Зустрітись доля дарувала шанс-

Від зустрічі вже вічність проминула.

Життя дається, щоб добро творити

Життя дається, щоб добро творити

Воно-наставник наш і наш суддя.

Людина ж- часточка земного світу,

У морі крапелька і  Всесвіту  дитя.

У пошуках любові, щастя , долі

Шукає  смисл  та істини життя,

Відлічує хвилини, дні  і роки…

А час летить , не  має    вороття.

Летить вперед так стрімко, швидкоплинно 

Добро і зло всім суджено пізнати-

Відчути щастя радісну хвилину

І пережить розлуку, біль і втрату.

Життя дано нам, щоб добро творити-

Робіть його- і вам стократ воздасться.

Бо ми прийшли на світ, щоби любити,

У цьому є людське найбільше щастя.

Моїм друзям

Як скоро час минає, як летять

за днями дні  і за роками роки…

Багато днів минуло відтоді,

Як розійшлися ми  у світ широкий.

Хтось –вчитися, служити,  працювать-

Були усі не так уже й далеко…

Та  полетіли з рідних  теплих хат,

Як восени в далекий край лелеки.

Куди б не слалися мої шляхи,

Як би життя уперто не кидало, 

Щоразу в думці згадувала  тих,

Із ким в дитинстві разом виростала…

Із ким – до лісу, в поле, на ставки…

З ким на перерві пиріжки ділили,

І з ким, коли вже трохи підросли,

Увечері на танці в клуб ходили…

З ким вільний час проводили разом,

Придумували щось, бешкетували,

Ділились мріями, думками, а часом

В клопотах всі разом допомагали.

З ким радість вдвоє більшою стає,

А сум, розділений навпіл,зникає,

Хто любить і приймає все, як є

І таємниці всі про тебе знає…

По різному водила доля нас.

Розставило життя всіх по заслузі…

Та поряд, як багато літ назад,

Залишились мої з дитинства друзі .

Найкращі друзі-рідні, дорогі,

Мелодію душі моєї знають.

І , навіть, як забуду я її -

вони мені тихенько нагадають.

Я вдячна Вам, що Ви у мене є.

Що радість , біль готові розділити.

Ціню я Вашу дружбу над усе,

Я вірю в Вас й завжди буду любити.

Утекло дитинство босоноге

Утекло дитинство босоноге,

Юність полетіла вдаль за ним.

Зрілість зупинилась на порозі,

кличе в гості сивину із зим.

Де ти, де, моє дитинство зоряне?

Чом так швидко вдалеч відійшло?

М’ятою й любистком щедро споєне,

іншим віддаєш своє тепло?

Трохи сумно за усім, що пройдено,

Та зробила доля так , як треба .

Не судіть мене, роки, ви строго так

Вас мені подарувало небо.

Вдалеч відлетіли роки птахами,

Молодість забрали із собою,

Та чомусь тепер у снах вертаються

Трохи  запізнілою любов’ю.

Пролетіли роки, та залишились

 в пам’яті  і у альбомі фото…

Мої роки- як мережки вишиті.

Як  мої, не співані ще, ноти.

Що було - нікому не роказую,

А що буде-те іще чекає.

Доля нам, на небесах призначена,

Все в житті я з гідністю приймаю.

Все прийму…та мрія   залишилася

У альбомі й фотознімках жити…

Тільки я з малої уже виросла

І я знаю, як життя любити.

Так любити- щоби серце билося…

Так любити, щоб злетіти в небо…

Все , що є- мабуть, мені судилося.

Все зробила доля так, як треба.

Однокласникам     

Згадала  дитинство. ..Найкраща пора-

Дівчатка  заплетені  в  бантики…

Курносі хлоп’ята- мала дітвора…

Це друзі мої, однокласники.

Знайомі обличчя  згадалися враз

Як же ми весело жили!

Зі школи додому спішили нераз,

Співали, сміялись, дружили.

Не знаючи горя, ішли по житті,

Незвіданий світ відкривали.

Що буде у кожного з нас в майбутті-

Ми знати тоді не бажали.

Дівчата – красуні, стрункі юнаки-

Дорослими стати хотіли.

До мрії вперед, в невідомі світи

З батьківської  хати летіли.

Сьогодні на скроні лягла сивина

Душею  ми ще не старієм.

Хай  дружба шкільна  буде вічна, міцна-

Коли разом, то ми молодієм!

Відміривши дні, час нестримно летить,

В дитинстві ми цього не знаєм.

Вернутись  туди б на малесеньку мить…

Та ,шкода, чудес не буває.

Дзвінок у осінь

хочу так подзвонити в осінь...
М. Скрипник


Подзвонити у осінь можна,
Але чи відповість вона?
незабаром зима морозна,
А за нею прийде весна.
Називаєш старою осінь ?
Та зовсім вона не така,
В її серці любові досить,
У душі осінь-молода.
Десь далеко в Нью-Йорку-місті
Ще чекає на твій дзвінок…
Крутить вітер в повітрі листя,
Спорожнів від добра візок.    
Леся Гук  

Яскраві в щастя кольори

*****

Яскраві в щастя кольори.

Життя у щасті- вічне свято,

Здається, шле нам хтось згори,

І проявів його -багато.

І любить щастя тишину.

І квітів аромати любить.

І навіть присмак полину

Нікому  щастя не загубить.

Воно у кожного своє:

В усмішці, чи у добрім слові,

В сім’ї, у рідних, в друзях є,

У милосерді, чи любові.

В здоров’ї щастя є комусь,

Комусь- в пошані, чи у славі…

І  любить  щастя тишину.

А  кольори його- яскраві.