Я  так люблю у час п’янкий ранковий,

Як світ  довкіл туманами чарує,

Горнятко кави з присмаком любові

Й корицею.

Так солодко смакує

Духмяна чорна кава.

Заглядає

Крізь шибу тепла Осінь у хатину

І звабою лоскоче,

Ніби хоче

Й собі прийти на кавову гостину.

Ще  квітів пізніх запах розсипає

І шоколаду вабить гіркотою.

А ранок в подарунок посилає

Горнятко кави, випите з тобою.

©

Відкриваю фотооб’єктив,

Світ читаю у малім віконці.

На долоні місяць відпочив,

Літній ранок усміхнувся  сонцем.

Як маленька пташка  у  руці,

Мить застигла поглядом  іскриться,

Радості  сльозина  на  щоці

Щастя переливами сміється.

Кадр, наступний…

Спалах, наче птах.

Усміх на обличчі застигає,

Радість  у закоханих очах

Крізь  віконце серцем  я читаю.

Кнопку натискаю …

У хвилину

Наче зупинилося життя .

Світ  вмістився у малій світлині.

Вдалий ракурс.

Тиша. Забуття.

   ©

А осінь так на жінку схожа!

В очах у неї- неба просинь.

І лагідна така, й пригожа,

Тепла у її серці досить.

Уста, як грона калинові

І горобинове намисто,

А коси, мов трава, шовкові

На сонці сяють золотисто.

Задумана вона й вродлива,

Сумна й весела  одночасно,

То , по -дитячому,  грайлива ,

А то- любов дарує  рясно.

Чарує  осінь і  зігріє,

До себе усмішкою манить.

Часом  дрібним дошем полиє,

Туманом сивим задурманить.

Закохана вона й щаслива

Із  Вереснем жартує радо,

Кружляє в легкім вальсі з Жовтнем,

У парі ходить з Листопадом.

Для кожного дарунки має

Красуня, зріла жінка –Осінь.

Собі- лиш сонечка благає.

У Долі  небагато просить.