А осінь так на жінку схожа!

В очах у неї- неба просинь.

І лагідна така, й пригожа,

Тепла у її серці досить.

Уста, як грона калинові

І горобинове намисто,

А коси, мов трава, шовкові

На сонці сяють золотисто.

Задумана вона й вродлива,

Сумна й весела  одночасно,

То , по -дитячому,  грайлива ,

А то- любов дарує  рясно.

Чарує  осінь і  зігріє,

До себе усмішкою манить.

Часом  дрібним дошем полиє,

Туманом сивим задурманить.

Закохана вона й щаслива

Із  Вереснем жартує радо,

Кружляє в легкім вальсі з Жовтнем,

У парі ходить з Листопадом.

Для кожного дарунки має

Красуня, зріла жінка –Осінь.

Собі- лиш сонечка благає.

У Долі  небагато просить.