З дитинства спогад: квіти біля хати-
Чебрець, любисток, стежка в спориші, Рум’янок і барвіночок хрещатий, І чорнобривці теплі, запашні. Ще рута-м’ята зацвіла вогнисто, Яскраві мальви пнуться догори, А матіоли запах- ніжний, чистий У літні теплі диво-вечори. Красольки сяють в пам’яті яскраво, Веселкою жоржина виграє, Неначе пісня тепла і ласкава- Своя мелодія у неї є. Голублять погляд незвичайні квіти, Що мамою посіяні в рядку. Зігріте сонцем, дощиком омите Дитинство з ними бродить по садку.

Світ технологій, час нових айфонів.

По всій землі мережа тонких дротів.

Щодня, минувши будь-які заслони,
          Заходимо в іннет, мов на роботу.

Тут ігри, кліпи, групи, лайки, друзі,

Тут дивне віртуальне спілкування.

Віддати слід належне по заслузі-

Сидіти в неті можемо до рання.

Для когось він цікавий, розвивальний,

Багато в ньому можемо пізнати.

Та краще таки зустрічі реальні,

Коли наживо можна розмовляти.

Як очі в очі, усмішки, розмови,

Емоції…і ще горнятко кави.

Жоден планшет, ані айфон чудовий

Вам не замінять погляд той ласкавий.

Час йде вперед. Століття технологій.

Життя без них не можна уявити.

Та все ж під звуки вибраних мелодій

Так хочеться когось насправді стріти.

                                Засніжений вечір, засніжене місто,

                                В засніжених левів із снігу намисто,

                                Засніжені контури вулиць прадавніх,

                                Танцюють сніжинки на вікнах кав’ярні.

                                В імлі сніговій  миготять серед ночі

                                Вогні  ліхтарів, наче зірочки-очі.

                                В мереженім плетиві  міста нічного

                                Сніги засипають до тебе дорогу.

                                Мов час зупинився, і дні  розлетілись,

                                І зустрічі давні снігами укрились.

                                І хмари кудлаті над містом гуляють.

                                І тихо, і спокій… і сніг наступає…