Рідні душі там, на небесах,

                           Нас боронять від біди і лиха ,

                           Відганяють ненависть і страх,

                           І, здається, щось шепочуть тихо.

                           То, бува, поради мудрі шлють,

                           Ласкою й теплом нас зігрівають,

                           То життєву освітляють путь,

                           На добро в житті благословляють.

                           З нами плачуть у хвилини злі,

                           Сонечком всміхаються з-за хмари

                           Душі ті- Ангелики малі,

                           Скрізь невтомно слідують за нами.

А десь під снігом вже встає весна,

Земля промерзла очі відкриває,

Радіє сонцю і теплу вона,

Весняну пісню вітер  починає.

Притихлий ліс підспівує йому,

Вже й пролісок збудився несміливо.

Тендітний , ніжний- він почув весну

І розпускає пелюстки красиві.

Пливе над лісом аромат п’янкий.

Іде Весна- та хто ж її не хоче!

І світ такий чудовий навкруги,

І вітерець легесенько лоскоче…

Вона вже близько -рання, запашна

Барвиста, тепла, наче дивна казка!

І в наші сни також іде весна,

А з нею – у душі тепло і ласка.

                              Час До і Після…Дні мов зупинились.

                              Лиш сірий морок  у душі й навколо.

                              Та, як годиться, не впадаю в відчай.

                               А за вікном… Як звично- дощ надворі.

                               Холодний, сірий, вже й сніжити стало,

                               Краплини на морозі замерзають.

                               Ну що ж, і цього разу знов не впала.

                               І це випробування не зламало.

                               БулО, що бУло. Нічого змінити.

                               До пристані вперед дні поспішають.

                               І долю свою нІчого судити,

                               Бо ж пані гонорова- всі це знають.

                               Ловлюсь на думці, що радію дню

                               Й дощу ( хоча й сніжити раптом  стало).

                               Дорогу ще не перейшла свою

                               Й не все у своїх  віршах  ще сказала.

                               Іще вперед, крізь клопоти життя!

                               Якою б далі не була дорога.

                               Назад немає часу вороття.

                               Надія знов на себе і на Бога.

                           Я не лізу до когось в душу,

                 І у гості в свою не кличу.

                 Довго можу мовчати і слухати.

                           І чекати хороших звісток…

                 Не привикла ридати в істериці,

                 Чи  шукати в когось розради.

                 Але друзям, якщо прийдеться,

                 Допоможу я завжди радо.

                 Я не вірю в слова красиві,

                 Вже давно з цього віку виросла.

                 Добрі справи, дружба правдива -

                 От що в помислах моїх ціниться.

                 Оптимістом  бути стараюся -

                 У житті є стільки хорошого!

                 Я у душу нікому не пхаюся

                 І у гості в свою не запрошую.