Нам завжди чогось не вистачає:

Літом- сонця, восени- тепла,

То  зима вже не така буває-

Он, весна у лютому прийшла.

То дощу буває забагато,

То задовго влітку була  спека,

Поміж буднів захотіли свята,

Чи від клопотів втекти далеко.

Часом ласки  нам не вистачає

Доброти, чи спокою у домі,

Хоч на помилках життя навчає,

Та  повторюєм  помилки  знову.

Часто все не так, як би хотілось…

Дощ не так вже по  вікні  стікає,

Що собі бажали- не здійснилось,

На путі не тих людей  стрічаєм.

Все не так! Усі своє несемо:

Долю не самі  ми обираєм.

Ніби, як і треба,  всі живемо,

Та завжди чогось не вистачає.

Похмурим Львів ніколи не буває!

Сумним, чи заклопотаним скоріше.

Хто так сказав- мабуть Львова не знає.

У ньому й сонце сяє веселіше!

Ще стомлене часом  буває місто

У час вечірній,  чи у нічну пору,

Коли над Львовом тихо й урочисто

Гойдає ніч на крилах ясні зорі.

Задумливим буває в теплу осінь,

Як  листя з гілля  вітер обриває,

А  потім, нагулявшись в Гаю досить,

По вулицях розхристаний блукає.

Зажуреним ще часто Львів буває

В зимовий холод. «Плакати» ще любить.

Стрімка вода його дощів змиває,

Всі негаразди і незгоди в людях.

І знов над Львовом ясно сонце сяє,

Веселка понад містом кольорова…

Похмурим Львів ніколи не буває!

Хто так сказав- мабуть не знає Львова!

Ніч...Все стихло..

Всі навколо сплять…

В небі зорі осяйні горять.

Місяць заглядає у вікно,

Наче в кадрі гарного кіно.

Глянув  загадково, таємниче…

Може він мене до себе кличе?

В дивну казку, що не має слів…

Ту, яку побачиш серед  снів.

Казку про  чудеснії часи:

Юнь, дитинство,що давно пройшли .

Не вернути їх уже назад…

Чарівний небесний зорепад

Сяє ясним світлом і горить .

У минуле кличе і манить,

Де  згубила чарівні ключі…

Всі дива сповняються вночі!

Тільки казку цю не повернути,

Як чарівні роки  не забути…

Місяць в вікна дивиться вповні,

Плине в небі, наче  у човні.

Казка проситься до мене в сни.

Шепче  місяць  все:-  Засни, засни…

                           Загадай бажання в теплий літній вечір,

                           Як місячне сяйво падає на плечі.

                           Зіронька моргнула, блиснула лукаво

                           І в нічному небі марево пропало.

                           Загадай бажання, поки мить триває,

                           Поки місяць Мрію у човні гойдає.

                           Зіронька зникає в золотому морі .

                           Здійснення бажання- подарунок долі.

                           Загадай бажання! Загадай скоріше!

                           Бо на сході небо вже стає світліше…

                           В світанкових хмарах зорі розтопились,

                           У промінні першім мрії загубились…