Маленький дощик за вікном-

Лінивий, нехолодний, сірий.

У шибу стукає давно,

Мов подорожній запізнілий

У хату просить , на нічліг

Його погрітися впустити,

На долю скаржиться і зміг

Так  цілу ніч себе жаліти.

А от- сильніший дощ полив:

Рішучий, впертий, безперервний.

До блиску все навкруг помив-

Його старання недаремні.

За ним – вже злива, а не дощ,

Могутня, грізна і всесильна!

Це парадокс, чи ні?.. Та що ж-

На дощ подібна і людина…

Одна на долю нарікає

І просить жалю й допомоги,

А друга –людям помагає,

Руйнує всі перестороги

Її усмішка й доброта…

Людина –злива-непроста!

Вона усе в житті стерпіла,

Загартувалась і зміцніла,

Вона від труднощів не плаче.

Їй жодні не страшні невдачі,

Бо з гідністю їх подолає.

На справи інших надихає…

Що ж, безсумнівно, краще злива,

Аніж людина несмілива.

Весна настає у Львові

Перший весни  світанок-

Дощ холодний ранковий-

Зима ще не відступає,

Хоче вернутись  знову.

В сірім тумані місто,

Мов корабель у морі.

Дощ, як дрібне намисто,

Вулиці- в парасолях.

Березень вередливий ,

Днів метушня весняна,

Вежа…. Ратуша… Ринок…

Місто в сірім тумані…

Ніби застиг у часі

Дощ  холодний ранковий,

Краплини танцюють у вальсі-

Весна  настає у Львові.

Яскраві в щастя кольори

Яскраві в щастя кольори.

Життя у щасті- вічне свято,

Здається, шле нам хтось згори,

І проявів його -багато.

І любить щастя тишину.

І квітів аромати любить.

І навіть присмак полину

Нікому  щастя не загубить.

Воно у кожного своє:

В усмішці, чи у добрім слові,

В сім’ї, у рідних, в друзях є,

У милосерді, чи любові.

В здоров’ї щастя є комусь,

Комусь- в пошані, чи у славі…

І  любить  щастя тишину.

А  кольори його- яскраві.