Дощить…Ну, ще б! Надворі, звісно,осінь!

Вже Листопад  поглипує у двері ,

Чекає несміливо, що запросять

Його, нарешті,   в гості до оселі.

Щечасом  падолист кружляє в танці,

Неначе знак, що все в житті минає.

І, одягнувши золоті сап’янці,

Поволі Жовтень місце уступає.

Іде наступний,  вітром завиває,

Вночі лякає сивим морозцем,

Довкола сірі фарби розкидає.

Між них гуляє мокрий сніг з дощем.

Земля і небо у одному тоні.

У спогад канув золотий розмай.

Стоїть самотньо  Осінь на пероні,

Чекає поїзд у далекий край.

 ©

Сьогодні львівська осінь з кави,

А вчора була з шоколаду.

Хитрунка! Дивиться ласкаво

І посміхається так радо.     

Мандрує містом у трамваї,

Казки розповідає левам,

Відпочиває у кав’ярні.

А потім, наче королева,

До гаю в золотій короні

Іде гуляти гонорово.

На ратуші у дзвони дзвонить

Пустунка- осінь в місті Львові.

                               ©

Тепло останнє сонце віддає 
Гарячим квітам осені сумної.
То з кленом золотистим заграє,
А то із пожовтілою вербою,
Що опустила віти до води 
Й собі із літа в осінь заглядає.
Спішить нагрітись, йдуть, бо, холоди,
Не за горою Листопад чекає.
На вітрі ще мереживом летять
Тоненькі нитки бабиного літа.
Втомився Жовтень листя фарбувать, 
На гойдалці вмостився відпочити.