Дощить…Ну, ще б! Надворі, звісно,осінь!

Вже Листопад  поглипує у двері ,

Чекає несміливо, що запросять

Його, нарешті,   в гості до оселі.

Щечасом  падолист кружляє в танці,

Неначе знак, що все в житті минає.

І, одягнувши золоті сап’янці,

Поволі Жовтень місце уступає.

Іде наступний,  вітром завиває,

Вночі лякає сивим морозцем,

Довкола сірі фарби розкидає.

Між них гуляє мокрий сніг з дощем.

Земля і небо у одному тоні.

У спогад канув золотий розмай.

Стоїть самотньо  Осінь на пероні,

Чекає поїзд у далекий край.

 ©