суботу, 18 серпня 2018 р.

За вікном останній місяць літа
У кімнату радо зазирає:
-Гей! Спішіть-но фрукти освятити!-
Спас Яблучний приязно гукає.
Покладемо в плетені корзини
Сливи, груші, яблука медові.
Все, що у саду нашім вродило-
Літечка дарунки пречудові.
Абрикоси, яблука рум’яні
Гілля тяжко до землі згинають…
Пахне садом аромат духмяний.
 Сад у гості осінь виглядає.
Вітерець ледь чутно лист  колише,
В небі ключ пташиний відлітає.
За вікном останній місяць літа
Нам привіт прощальний посилає… ©


           

середу, 15 серпня 2018 р.

Минає без зупину тепле літо, Зірниць нічних згасають кольори. Порвавши серпантин із оксамиту, Яскраві зорі падають згори. Згаса повільно пишноцвіт яскравий, Сумнішою стає його краса. Спада світанками на квіти й трави Все холодніша росяна сльоза. На шумі переправ минає літо, Летить, як пісня, в днів минулих даль. Зігріта сонцем і дощем омита Надходить тиха осені печаль.
 ©

вівторок, 14 серпня 2018 р.


Якось спитала в ночі.
-Пливуть за обрії ясні,-
Відповіла охоче.
-Ідуть туди, де нас нема,
Де час , мов завмирає.
А потім, тихо крадькома,
У вирій відлітає.
Біжить щодня чимдуж вперед
До пристАнища  свого.
Його ніяк не зупинить…
Зворотної дороги
Тим дням  назад уже нема.
І долі не змінити.
Аби лиш були недарма
Тобою  дні прожиті.



понеділок, 13 серпня 2018 р.


За межею живе незнане,
Де край памяті- забуття.
Де край ночі- завжди світанок
Починає нове життя.
Де дощу край – там  коромисло
Веселкове водицю пє,
Де край лісу- над полем звисло,
Семикольором  виграє.
Край розлуки- про зустріч знАчить,
Наче сонце після грози.
Де  край горя- чекає  радість,
Усмішка на краю сльози.
Світу край- де синіє небо,
Крила- в спогадах на краю.
Краєм долі іду до тебе,
Та невідано, чи дійду.



неділю, 12 серпня 2018 р.

На одній із залізничних станцій поряд із поїздом, в якому їхала я, зупинився військовий ешелон. Неважко було здогадатися його напрям. Побачене у вікні вагона навпроти, навіяло роздуми...

Спішить на схід військовий ешелон
Застигли КРАЗи, БТРи чинні.
Вдивляються у ночі тьму з вікон
Стривожені обличчя хлопців, юні.
Куди спішать: на смерть, чи на життя?
І що за поворотом їх чекає?
Назад немає часу вороття
І відповіді з них ніхто не знає.
Чи вернуться назад, у рідний дім,
Чи маками зростуть на бою полі…
Стоїть тривога у очах синів,
Уста молитву шепчуть мимоволі,
В якій благають Бога про покров.
(Невже кінця отій війні немає?)
Спішить на схід військовий ешелон.
Чи вернеться назад- ніхто не знає.