За вікном останній місяць літа

У кімнату радо зазирає:

-Гей! Спішіть-но фрукти освятити!-

Спас Яблучний приязно гукає.

Покладемо в плетені корзини

Сливи, груші, яблука медові.

Все, що у саду нашім вродило-

Літечка дарунки пречудові.

Абрикоси, яблука рум’яні

Гілля тяжко до землі згинають…

Пахне садом аромат духмяний.

 Сад у гості осінь виглядає.

Вітерець ледь чутно лист  колише,

В небі ключ пташиний відлітає.

За вікном останній місяць літа

Нам привіт прощальний посилає… ©

           

Минає без зупину тепле літо, Зірниць нічних згасають кольори. Порвавши серпантин із оксамиту, Яскраві зорі падають згори. Згаса повільно пишноцвіт яскравий, Сумнішою стає його краса. Спада світанками на квіти й трави Все холодніша росяна сльоза. На шумі переправ минає літо, Летить, як пісня, в днів минулих даль. Зігріта сонцем і дощем омита Надходить тиха осені печаль.
 ©

Куди діваються всі дні?-

Якось спитала в ночі.

-Пливуть за обрії ясні,-

Відповіла охоче.

-Ідуть туди, де нас нема,

Де час , мов завмирає.

А потім, тихо крадькома,

У вирій відлітає.

Біжить щодня чимдуж вперед

До пристАнища  свого.

Його ніяк не зупинить…

Зворотної дороги

Тим дням  назад уже нема.

І долі не змінити.

Аби лиш були недарма

Тобою  дні прожиті.

За межею живе незнане,

Де край пам’яті- забуття.

Де край ночі- завжди світанок

Починає нове життя.

Де дощу край – там  коромисло

Веселкове водицю п’є,

Де край лісу- над полем звисло,

Семикольором  виграє.

Край розлуки- про зустріч знАчить,

Наче сонце після грози.

Де  край горя- чекає  радість,

Усмішка на краю сльози.

Світу край- де синіє небо,

Крила- в спогадах на краю.

Краєм долі іду до тебе,

Та невідано, чи дійду.

На одній із залізничних станцій поряд із поїздом, в якому їхала я, зупинився військовий ешелон. Неважко було здогадатися його напрям. Побачене у вікні вагона навпроти, навіяло роздуми...

Спішить на схід військовий ешелон
Застигли КРАЗи, БТРи чинні.
Вдивляються у ночі тьму з вікон
Стривожені обличчя хлопців, юні.
Куди спішать: на смерть, чи на життя?
І що за поворотом їх чекає?
Назад немає часу вороття
І відповіді з них ніхто не знає.
Чи вернуться назад, у рідний дім,
Чи маками зростуть на бою полі…
Стоїть тривога у очах синів,
Уста молитву шепчуть мимоволі,
В якій благають Бога про покров.
(Невже кінця отій війні немає?)
Спішить на схід військовий ешелон.
Чи вернеться назад- ніхто не знає.