Стрілось літо на стежині

                          Стежина, що до осені вела,

                          Десь у високих травах загубилась.

                          Стежиною тією довго йшла

                          І на початку літа зупинилась.

                          А літо, наче в юності, цвіте,

                          Хвилює, серенад вітрам співає.

                          Якби ж спинити можна літо те!

                          Цінуємо, коли  уже минає…

                          А стежечка вперед усе біжить

                          І я – по ній, немов дівчатко, лину

                          У ту звабливу неповторну мить.

                          Із осені до літа на гостину.

                          Йду навпростець, босоніж по стерні

                          У гості, хоч не знаю, чи запросить.

                          Чому те літо стрілося мені

                          Стежиною, котра вела у осінь?

Наслухатись твоєї мови

Напитись голосу твого, 
тієї радості і суму

Л.Костенко -Алло. -Привіт. -Як справи? -Все чудово. А в тебе що?- Пливе за словом слово. Історії, слова, банальні фрази- Заполонила  магія  одразу. Напитись голосу  твого, Наслухатись твоєї мови, Щоб потім в тиші вечоровій, Самотньо дивлячись в вікно, Чекати голосу твого Знов до наступної розмови. Леся Гук

Я повернулась

                                   Я повернулась. Дякувати Богу.

                                   Хоч  невідома слалася дорога.

                                   Незвично…страх…багато світла….люди…

                                   Межа критична…Що за нею буде?

                                   Та оптимізму нам не позичати,

                                   У відчай не привикла я впадати

                                   Тому й вернулась… звідти, де не була.

                                   Куди збиралась. Але повернулась.

                                   Вернулася.Тим вдячна, що чекали,

                                   Що  вірили  й подяк не вимагали.

                                   Життю радіти разом будем знов.

                                   Всім вдячна за підтримку і любов.

Люблю людей, хто поруч...

Люблю людей, хто поруч, хоч далеко,

З ким можна по душі поговорити,

Котрі готові  у мороз , чи в спеку

Вас поглядом  зігріти- остудити.

Від кого очі світяться- сміються,

Для кого  слів шукати не потрібно.

З ким кава, чай смачнішими здаються-

Ці люди хоч далеко, але - рідні.

Хто  в серці і в душі- завжди з тобою,

І  зрозуміти може і з пів слова,

З  ким можна буть завжди самим собою,

І хто допомогти завжди готовий.

Відкриті , щирі і завжди привітні,

Із ними час минає швидко й легко…

Шануйте,   якщо  маєте  у світі

Людей,  які близькІ,  хоча й далеко !

На перехресті двох доріг

На перехресті  двох доріг   стою:

Одна – в майбутнє,   друга- у минуле.

Із них потрібно вибрати свою

І йти по ній туди,  де ще не була.

Одну уже пройшла , дорога ця- стара

Там юнь і молодість… вернутися несила.

На осені поріг дорога привела,

А далі наодинці йти лишила.

Піду новою, що вперед  веде

У світ незвіданий,  де тайни невідомі.

Де юність осені і мАнить ,  і зове…

(Можливо стріну когось із знайомих.)

А сумніви на частки душу рвуть:

Там осені кінець, там холод і зима…

Та тільки уперед   моя прослалась  путь

І відступу назад ніяк уже нема.

У кожної пори принади є свої-

Зима також красивою буває.

Не холод , а кришталь осяде на душі,

Сніжинки-веселинки  закружляють.

Один лиш крок- він вирішить усе:

Чи правильну я вибрала дорогу?

А світ новий мене до себе зве.

Надія лиш на себе і … на Бога.