Стежина, що до осені вела,
Десь у високих травах загубилась.
Стежиною тією довго йшла
І на початку літа зупинилась.
А літо, наче в юності, цвіте,
Хвилює, серенад вітрам співає.
Якби ж спинити можна літо те!
Цінуємо, коли уже минає…
А стежечка вперед усе біжить
І я – по ній, немов дівчатко,
лину
У ту звабливу неповторну мить.
Із осені до літа на гостину.
Йду навпростець, босоніж по
стерні
У гості, хоч не знаю, чи
запросить.
Чому те літо стрілося мені
Стежиною, котра вела у осінь?
Немає коментарів:
Дописати коментар