Куди діваються дні?

     

     
                           Куди діваються всі дні?-

                           Якось спитала в ночі.

                           -Пливуть за обрії ясні,-

                           Відповіла охоче.

                           -Ідуть туди, де нас нема,

                           Де час , мов завмирає.

                           А потім, тихо крадькома,

                           У вирій відлітає.

                           Біжить щодня чимдуж вперед

                           До пристАнища  свого.

                           Його ніяк не зупинить…

                           Зворотної дороги

                           Тим дням  назад уже нема.

                           І долі не змінити.

                           Аби лиш були недарма

                           Тобою  дні прожиті.

Спішу до рідного села

Коли мені нагода випадає, Завжди спішу до рідного села. І навіть зла негода не злякає Прийти туди, де юність провела. Крізь роки не можу я забути Серцю милі й дорогі місця. Здається, кращого ніде не буде, Ніж те , де починалося життя. Де перший крок несміливо робила І дивний світ для себе відкривала, Де на стежинах босі ноги била, Або у мріях зоряних літала. Куточок кожний тут для серця милий, Доріжка в поле за село біжить. Пахне навкруги усе дитинством , Спогадами юності манить. Коли в серці з’явиться неспокій, Чи тривога ляже на чоло, Я лечу у затишок дитинства, Але там не світиться вікно… Змінюються люди, час, природа, Сплило у минуле, що було… Ностальгія завжди зве додому Повернутися в своє село.

Пані Осінь залицялася до Лева

                                    Пані  Осінь залицялася до Лева

                                    Десь у парку,  в місті Львові, в тихий вечір.

                                    У короні золотій, як королева,

                                    Обіймала пишногривого  за плечі.

                                     -Чи ж не люба я, не мила?- усміхалась,

                                     -Не красуня   ж я, не золотоволоса?

                                     В небі зорі, наче перли , розсипались.

                                     Вітер ніжно розвівав багряні коси.

                                     Устеляв на землю пишне  покривало ,

                                     Гаптував  його  калиновим намистом.

                                     Сон  казковий Осінь Леву нашептала.

                                     Ніби хмара, ніч застигла понад містом.

З очікувань складається життя

                           З очікувань складається життя.

                           Чогось чекати завжди ми готові.

                           Коли назад немає вороття,

                           Очікуємо кращого: любові,

                           Нових надій, чи  успіхів…Бува

                           Чекаєм просто осені, чи літа,

                           Нові почути хочемо слова,

                           Чи на шляху  нових людей зустріти.

                           Очікуємо чогось кожен день:

                           Весни- узимку , в спеку- прохолоди,

                           У смутку- чути радісних пісень,

                           Очікуємо сонця в час негоди.

                           Очікуємо прощення вини.

                           Умінням нагороджені прощати,

                           Любити, співчувати, чи могти

                            Когось, чи щось усе життя чекати.

А що таке життя?

А що таке життя? Це таїна одвічна, Добро і зло, це- віра ,чи зневіра, Це сміх і сльози, може, часом, відчай, Любов і ненависть, це- зрада, чи довіра . Життя- це літо і холодні зими, Весняний подих і осінні грози. Життя- прекрасне й, водночас, щасливе, Вразливе, наче квіти на морозі.

Життя- це зустріч й гіркота розлуки, Це сподівання й втрачені надії, Життя- це радість і душевні муки, Думки, бажання, нездійсненні мрії. Життя- це подорож, яку дано здійснити, Театр, в якому роль героя граєш. Це вічний пошук, щоб себе створити, Життя- це повість, яку сам складаєш.

Світ технологій

                                Світ технологій,  час нових айфонів

                                По всій землі мережа тонких дрОтів.

                                Щодня,минувши будь які  заслони,

                                Заходимо в іннет, мов на роботу.

                                Тут- ігри, кліпи, групи, лайки, друзі,

                                Тут дивне віртуальне спілкування.

                                 Віддати слід належне по заслузі-

                                 Сидіти в неті можемо й до рання.

                                 Для когось він цікавий, розвивальний,

                                 Багато  в ньому можемо пізнати.

                                 Та краще таки зустрічі реальні,

                                 Коли наживо можна розмовляти.

                                 Як очі в очі, усмішки, розмови,

                                 Емоції … і ще горнятко кави.

                                 Жоден планшет, ані айфон чудовий

                                 Вам не замінять погляд той ласкавий.

                                 Час йде  вперед. Століття технологій.

                                 Життя без них не можем уявити.

                                 Та все ж під звуки вибраних мелодій

                                  Так хочеться  когось насправді стріти.

Старі листи, як пам'ять давніх літ

                              Старі листи…як пам'ять давніх літ,
                              Немов послання, з небуття почуте.
                              Прості слова несуть до нас привіт,
                              Долаючи незвідані маршрути.
                              Чиїсь думки…Мої , твої…Давно
                               Рядки чорнилом ще колись писали.
                               І часто, визираючи в вікно,
                               Із нетерпінням листонош чекали.
                               Тепер уже не йдуть у дім листи,
                               Бо їх ніхто нікому вже не пише.
                               Мабуть, простіше в мережу зайти,
                               Чи sms-ку нашвидку залишить.
                               А десь далеко хтось напише їх,
                               Прості  слова   на чистому папері.
                               Листочками пригорнуться  до ніг
                               Листи крізь осені відкриті двері.
                               Старі листи- пожовклий манускрипт.
                               В них можна  із минулим розмовляти.
                               Скарбниця пам’яті, віконце в давній світ.
                               Так хочеться іще на них чекати.

Осіння жінка

           
                               

                                   Красива жінка восени у Львові …

                              Під руку з вітром, безтурботна й мила.

                              Сміються очі поглядом чудовим,

                              Відверта й по-осінньому  зваблива.

                              Вона, неначе зіткана із світла.

                              У ній сховалась  диво- таємниця.

                              Як осінь, жінка-щедра і привітна,

                              В яскравих барвах золотом  іскриться.

                              Минуло літо у житті у неї.

                              Прочитана  із повісті сторінка.

                              Йде плавною ходою по алеї

                              Неначе рання осінь,  літня жінка.

                              Її душа, немов жива криниця,

                              Водою в спеку спрагло напуває.

                              Любові вогник в серці ще іскриться

                              І осінь   жінку ніжно обіймає.

                              Під руку з вітром мила й безтурботна-

                              В однім букеті зібрані всі квіти.

                              Їй не страшна уже  зима холодна,

                              Любов- жіноча доля є у  світі.

У хаті поселилась тишина

У хаті поселилась тишина,

І я розмову з нею розпочала

Вона мовчить, присіла край вікна,

У відповідь ні слова не сказала.

А за вікном гуляє мовчки ніч

В вуалі  і великім капелюсі.

І тишина навколо…Дивна річ:

Вона і ніч- сьогодні близькі друзі.

У тишини є правила свої

Їх, мабуть, також звище хтось диктує.

І голоси у неї неземні,

Шкода , що їх ніхто з людей не чує.

-Про що шепочуть зорі угорі?

-Які слова відлунюють в кімнаті?-

Питаю в тишини, що надворі

І в подруги, що поселилась в хаті.

У ночі загубилась тишина,

Мовчать, затихли…В відповідь ні слова.

І знову ніч…І в хаті я одна,

І тишину я слухати готова…