неділя, 23 вересня 2018 р.


А життя- воно штука дивна,
Воно хоче, щоб його ЖИТИ,
Бо у нім-кожна мить чарівна.
Поспішайте життя любити!
Поспішайте  красу  пізнати 
В сході сонця,  дощу краплині,
Намагайтеся  відшукати 
Неповторне у кожній днині.
В нім чарівність, любов і ласка,
Зірка в небі , що ясно світить.
А життя- таки дивна казка.
Воно хоче, щоб його ЖИТИ!
 ©

пʼятниця, 21 вересня 2018 р.


Якось в вечірню стривожену пору
 коли все навколо в чеканні завмерло,
осінь розкидала айстри по двору,
 мов дорогі самоцвіти і перли .
Білі, червоні, яскраво- рожеві-
Лине над двором п’янкий аромат-
Зірочок стало менше на небі,
 Квітоньки –зорі на клумбах лежать.
 Очі милують ясним своїм цвітом,
Сонце колишуть, з вітром говорять.
 Час наступив попрощатися з літом…
 Осінь вже стелить постелі червоні.
 Он вона, осінь, над садом тінистим,
 Світяться в сутінках цятки малі-
 Дивляться в небо квітки променисті-
 Айстри- уламки зірок на землі.
                                       ©

середа, 19 вересня 2018 р.



Наче ненаписані вірші
Просяться із серця на папір...
Все гучніш мелодія довкіл.
Ось вона до неба полетіла,
У нових акордах забриніла.
В кожнім слові музика лунає,
Ніжно й тихо серце обіймає…
Їй навстріч душа моя  летить.
Може, це  такий її політ
Лине мелодійно і ласкаво?
А за нею вслід летить уява.
В музику заслухались гаї,
У садках замовкли солов’ї,
Мов у дивнім сні, затихло все-
Мир і спокій музика несе.
На папір лягли нові вірші-
Музика лунає у душі…

понеділок, 17 вересня 2018 р.



Збирає серпень яблука в долоні
Дитинства неповторний аромат.
Втомилось літо, сіло на осонні
Спочити…
Та ж стежина вється в сад,
Та ж яблуня біля воріт чекає.
Та тільки я давно уже не та…
У колісниці літо від’їжджає
І забирає пройдені літа.
 ©



пʼятниця, 14 вересня 2018 р.


Красива жінка восени у Львові …
Під руку з вітром, безтурботна й мила.
Сміються очі поглядом чудовим,
Відверта й по-осінньому  зваблива.
Вона, неначе зіткана із світла.
У ній сховалась  диво- таємниця.
Як осінь, жінка-щедра і привітна,
В яскравих барвах золотом  іскриться.
Минуло літо у житті у неї.
Прочитана  із повісті сторінка.
Йде плавною ходою по алеї
Неначе рання осінь,  літня жінка.
Її душа, немов жива криниця,
Водою в спеку спрагло напуває.
Любові вогник в серці ще іскриться
 І осінь   жінку ніжно обіймає.
Під руку з вітром мила й безтурботна-
В однім букеті зібрані всі квіти.
І не страшна їй зимонька холодна
Любов- жіноча доля є у  світі.
                      ©



Сьогодні львівська осінь з кави,
А вчора була з шоколаду.
Хитрунка! Дивиться ласкаво
І посміхається так радо.     
Мандрує містом у трамваї,
Казки розповідає левам,
Відпочиває у кав*ярні.
А потім, наче королева,
До гаю в золотій короні
Іде гуляти гонорово.
На ратуші у дзвони дзвонить
Пустунка- осінь в місті Львові.
                                        ©



середа, 5 вересня 2018 р.


-Учора ще літо було.
Ще ніжились квіти останні в незоранім полі.
Ще сонечко щедро усім посилало тепло.
Ще з неба на землю щоніч осипалися зорі.
- А що буде завтра?
-Вже  вересень завтра прийде.
І буде у танці веселому вітер кружляти.
Пожовклі листочки із  дерева спритно зірве-
Природи каприз. А чого ще від неї чекати?
-А що буде далі?
-А далі усе холодніш…
І сиві тумани пелЕною землю укриють.
Замовкнуть птахи, зачастіють холодні дощі,
У шубах із інею голі дерева замріють.
-А потім?.. Із небом?
З дощами? Що з нами буде?
Чи буде нам лагідно сонечко й далі сіяти?
-А далі… А далі зима-чарівниця прийде
І буде із торби біленький сніжок розсипати.
А потім за нею- весна… і , художник немов,
Махне олівцем- і в зелено усе зафарбує.
І сонечко знову всміхнеться до мене в вікно,
І усмішку ніжну я радо тобі подарую.©