понеділок, 16 липня 2018 р.


Знову місто дощем стрічає.
Вітер вперто виводить гами.
Із потоків води сплітає
Тіні-хИмери поміж нами.
Дощ стирає все нанівець,
У дерев обмиває крони.
В лабіринтах людських сердець
В нього сльози  такі солоні.
Ця мелодія дощова…
Особливі у неї чари.
Мабуть зайві тепер  слова-
Не бувати з тобою в парі.
Дощ закінчиться, як життя,
Бо ж усьому межа буває.
І  нема назад вороття.
Тільки місто дощем стрічає…



субота, 7 липня 2018 р.


Літом- сонця, восени- тепла,
То  зима вже не така буває-
Он, весна у лютому прийшла.
То дощу буває забагато,
То задовго влітку була  спека,
Поміж буднів захотіли свята,
Чи від клопотів втекти далеко.
Часом ласки  нам не вистачає
Доброти, чи спокою у домі,
Хоч на помилках життя навчає,
Та  повторюєм  помилки  знову.
Часто все не так, як би хотілось…
Дощ не так вже по  вікні  стікає,
Що собі бажали- не здійснилось,
На путі не тих людей  стрічаєм.
Все не так! Усі своє несемо:
Долю не самі  ми обираєм.
Ніби, як і треба,  всі живемо,
Та завжди чогось не вистачає.


Похмурим Львів ніколи не буває!
Сумним, чи заклопотаним скоріше.
Хто так сказав- мабуть Львова не знає.
У ньому й сонце сяє веселіше!
Ще стомлене часом  буває місто
У час вечірній,  чи у нічну пору,
Коли над Львовом тихо й урочисто
Гойдає ніч на крилах ясні зорі.
Задумливим буває в теплу осінь,
Як  листя з гілля  вітер обриває,
А  потім, нагулявшись в Гаю досить,
По вулицях розхристаний блукає.
Зажуреним ще часто Львів буває
В зимовий холод. «Плакати» ще любить.
Стрімка вода його дощів змиває,
Всі негаразди і незгоди в людях.
І знов над Львовом ясно сонце сяє,
Веселка понад містом кольорова…
Похмурим Львів ніколи не буває!
Хто так сказав- мабуть не знає Львова!

пʼятниця, 6 липня 2018 р.


Всі навколо сплять…
В небі зорі осяйні горять.
Місяць заглядає у вікно,
Наче в кадрі гарного кіно.
Глянув  загадково, таємниче…
Може він мене до себе кличе?
В дивну казку, що не має слів…
Ту, яку побачиш серед  снів.
Казку про  чудеснії часи:
Юнь, дитинство,що давно пройшли .
Не вернути їх уже назад…
Чарівний небесний зорепад
Сяє ясним світлом і горить .
У минуле кличе і манить,
Де  згубила чарівні ключі…
Всі дива сповняються вночі!
Тільки казку цю не повернути,
Як чарівні роки  не забути…
Місяць в вікна дивиться вповні,
Плине в небі, наче  у човні.
Казка проситься до мене в сни.
Шепче  місяць  все:-  Засни, засни…


вівторок, 3 липня 2018 р.



                           Загадай бажання в теплий літній вечір,
                           Як місячне сяйво падає на плечі.
                           Зіронька моргнула, блиснула лукаво
                           І в нічному небі марево пропало.
                           Загадай бажання, поки мить триває,
                           Поки місяць Мрію у човні гойдає.
                           Зіронька зникає в золотому морі .
                           Здійснення бажання- подарунок долі.
                           Загадай бажання! Загадай скоріше!
                           Бо на сході небо вже стає світліше…
                           В світанкових хмарах зорі розтопились,
                           У промінні першім мрії загубились…

пʼятниця, 29 червня 2018 р.



Життя людське таке різноманітне…
Багато в ньому дивовиж буває.
Кому  і що воно напророкує,
Повірте, наперед ніхто не знає.
В одного доля- як рушник  шовковий,
Широко стелеться, легенько  вється:
В житті усе складається чудово,
Високої кар’єри він доб’ється.
І якнайкраще  усі справи будуть,
Клопоти обминатимуть і лихо,
Як в Бога за плечима- скажуть люди
І не одне йому позаздрить тихо.
А інший, що на долю нарікає,
Сердега в негараздах завжди бється.
Як жити, що робити- він не знає,
В житті  у нього все не так  вдається.
Хто долю наперед нам визначає?
А чи зірки вгорі  не так зійшлися?
Часом буває, що і ми благаєм
Жорстокий час на хвильку  зупиниться.
На долі тлі  життя своє малює:
Свій візерунок- успіхи, невдачі.
Життєвий потяг швидко так мандрує
Дорогою везіння та удачі.
Та наших побажань,на жаль, не чує
 І про обіцянки миттєво забуває.
Помилки наші доля нам дарує,
В життєвій книзі сторінки гортає.


четвер, 28 червня 2018 р.


У тумані ранок наставав,
Несподіванок ніяких не чекала.
Серед безлічі важливих справ
Із дощем сьогодні розмовляла.
Він самотньо плакав за вікном,
Літній хоч, холодний та нестерпний,
Крапелини падали на скло-
Дощ мені розказував про тебе.
Сльози мерехтіли, мов кришталь,
Барабанили по серця струнах,
Зносили потоками у даль
Почуття далекого відлуння.