Вродили рясно яблука в саду,

Зігнули гілля, скупане росою.

Стежиною у тім саду іду,

На зустріч сподіваючись з тобою.

Та все якось стежина не туди

Прослалася із вечора до рання.

Прийшла нізвідки, зникла в нікуди,

Немов роса  пропали  сподівання.

Стежини розійшлися в різний бік,

Вже у єдину  їх не об’єднати.

Вродили рясно яблука цей рік,

Та  поодинці будем  їх збирати.  ©

Весь світ- мов загадка велика.

І, наче книги, в ньому люди.
Одна людина є безлика,
А інша- як поема буде.
Роман- людина,  а чи повість-
Їх можна між рядків читати.
А є людина – випадковість:
Листків не хочеться й гортати.
Бувають люди, що цікаві,
Розумні, в них- душа багата.
Ще є байдужі, ниці, мляві…
Не кожен схоче їх читати.
Ніщо в житті не випадковість,
Весь світ- велика є загАдка.
Людина в ньому- наче повість,
Роман, есе… Чи просто казка.

© "І сповідь, і розмова..."

Із віком жінка не старіє,

Лиш розумнішою стає.

Вона  любов’ю рідних гріє,

Їм віддає тепло своє.

Роки  на жінці не відчутні

Лише поваги додають

Статечність, шарм, що в ній присутні ,

Мов квіти восени цвітуть.

Немає старості у жінки,

Бо мрії ще не всі збулись.

Вона все ж вірить:- її літо

Іще повернеться колись.

Вогонь ще в серці запалає…

Все збудеться, що не збулось…

У жінки старості немає,

Лише поваги додалось.©