Між буйних різнокольорових гам
Пахучих трав зеленим оксамитом.
Мережку-стежку простелило нам.
А ми такі ще молоді обоє
Ішли по ній тоді разом удвох.
Для нас яскраво сонечко сіяло
і того світу мало нам було.
Між травами у квітах загубились,
Летіли в небо аж до забуття…
Здавалося, у серці оселилась
Кохання перше, як мале пташа.
Були щасливі, раді, наче діти…
Не знали, що все скінчиться колись…
Мені тебе подарувало літо-
Літом ми з тобою й розійшлись…
Проходить все і все колись минає
Назад, на жаль, немає вороття.
Згадай мене і я тебе згадаю-
Такою є іронія життя.
Немає коментарів:
Дописати коментар