Юність полетіла вдаль за ним.
Зрілість зупинилась на порозі,
кличе в гості сивину із зим.
Де ти, де, моє дитинство зоряне?
Чом так швидко вдалеч відійшло?
М’ятою й любистком щедро споєне,
іншим віддаєш своє тепло?
Трохи сумно за усім, що пройдено,
Та зробила доля так , як треба .
Не судіть мене, роки, ви строго так
Вас мені подарувало небо.
Вдалеч відлетіли роки птахами,
Молодість забрали із собою,
Та чомусь тепер у снах вертаються
Трохи
запізнілою любов’ю.
Пролетіли роки, та
залишились
в пам’яті
і у альбомі фото…
Мої роки- як мережки
вишиті.
Як мої, не співані ще, ноти.
Що було - нікому не
роказую,
А що буде-те іще
чекає.
Доля нам, на небесах
призначена,
Все в житті я з
гідністю приймаю.
Все прийму…та
мрія залишилася
У альбомі й
фотознімках жити…
Тільки я з малої уже
виросла
І я знаю, як життя
любити.
Так любити- щоби серце билося…
Так любити, щоб злетіти в небо…
Все , що є- мабуть, мені судилося.
Все зробила доля так, як треба.
Немає коментарів:
Дописати коментар