Знову місто дощем стрічає.

Вітер вперто виводить гами.

Із потоків води сплітає

Тіні-хИмери поміж нами.

Дощ стирає все нанівець,

У дерев обмиває крони.

В лабіринтах людських сердець

В нього сльози  такі солоні.

Ця мелодія дощова…

Особливі у неї чари.

Мабуть зайві тепер  слова-

Не бувати з тобою в парі.

Дощ закінчиться, як життя,

Бо ж усьому межа буває.

І  нема назад вороття.

Тільки місто дощем стрічає…