Моє село

                           Де синє небо гомонить з вітрами,

                           Шепоче тихо золоте колосся,

                           Зігріте сонцем,  зрошене дощами,

                           Моє село в долині розляглося.

                           Моє село-у серці щем до болю-

                           Тут край дитинства і моєї мрії,

                           Не позабули ще мене тополі,

                           Що,  опустивши долу зелен -гілля,

                           Стоять обабіч урочисто й строго

                           На варті край села, мов охоронці.

                           У рідний край  прослалася дорога,

                           Лечу, немов метелик, я до сонця.

                           До сонця, що у батьківському домі

                           На  вікнах  срібним зайчиком блукає.

                           До сонця, котре в усмішках знайомих

                           І на обличчях рідних розглядаю.

                           До сонця!  Давні спогади спливають:

                           Дитинства край- все дороге безмірно.

                           Тут навіть сонце  яскравіше сяє

                           І срібні зорі розмовляють з вітром.

                           Дзвінка і чиста пісня тут лунає,

                           Сріблясті роси перлами сіяють.

                           Село мене любов’ю обіймає.

                           Сюди завжди думки мої вертають.