пʼятницю, 21 вересня 2018 р.


Якось в вечірню стривожену пору
 коли все навколо в чеканні завмерло,
осінь розкидала айстри по двору,
 мов дорогі самоцвіти і перли .
Білі, червоні, яскраво- рожеві-
Лине над двором п’янкий аромат-
Зірочок стало менше на небі,
 Квітоньки –зорі на клумбах лежать.
 Очі милують ясним своїм цвітом,
Сонце колишуть, з вітром говорять.
 Час наступив попрощатися з літом…
 Осінь вже стелить постелі червоні.
 Он вона, осінь, над садом тінистим,
 Світяться в сутінках цятки малі-
 Дивляться в небо квітки променисті-
 Айстри- уламки зірок на землі.
                                       ©

Немає коментарів:

Дописати коментар