Пані  осінь залицялася до лева

                           Десь у парку,  в місті Львові, в тихий вечір

                           У короні золотій, як королева,

                           Обіймала пишногривого  за плечі.

                           -Чи ж не люба я, не мила?- усміхалась,                  

                           -Не красуня   ж я, не золотоволоса?

                           В небі зорі, наче перли , розсипались.

                           Вітер ніжно розвівав багряні коси.

                           Устеляв на землю пишне  покривало ,

                           Гаптував  його  калиновим намистом.

                           Сон  казковий осінь леву нашептала.

                           Ніби хмара, ніч застигла понад містом.