Нитками літає павутиння,

У повітрі дзвонами бринить.

Не злякайте тишину осінню,

бо вона,  як музика ,звучить.

Музика і радощів й скорботи,

Дивні хороводи із дощів…

Осінь вже скидає позолоту,

Кличе парасолі і плащі.

Шурхіт гілок, шелест падолисту-

Є у неї неповторний звук-

Як симфонія ,звучить врочисто,

Як  оркестр, що грає в сотні рук.

Тихо мрія в вирій   відлітає

Сумно покидає рідний край.

Чи повернеться колись- не знає

І шепоче сумно : «Прощавай…»

Ще шепоче у  світанках димних,

Ще останнім золотом кружля…

Не злякайте тишину осінню,

Хай вона, як музика, луна!
"Перлини душі"

Жовта осінь

Літо жовтий шарфик одягнуло,

З журавлями стало на крило,

Злегка капелюхом нам махнуло

І тихо, по англійськи, відійшло.

Запросило в гості жовту осінь

У вуалі й жовтім капелюсі.

Разом закружляли в жовтім танці

У листопадовій завірюсі.

Жовте, жовте все довкола стало:

Жовте поле, ліс і навіть ранок,

Стрівши ніч у жовтім покривалі,

Жовтий- жовтий одягнув серпанок.

Жовтим золотом довкілля  сяє,

Жовтий лист берізка осипає.

І яскраво-золотий багрянець

У природі восени гуляє.      

Жовте сонечко всміхається із неба,

А за мить-вже дрібний дощик накрапає.

Казку, радість, сум-що кому треба,

Тому жовта осінь посилає.

                                           "Перлини душі"

В країну дивну я щодня приходжу,

Колег та однодумців досить маю,

Утіху для душі я тут знаходжу,

 А місце просто- ШКОЛА- називають.

Чи дощ, чи спека, чи вітри гуляють-

Сюди я поспішаю, мов на свято,

Бо на порозі весело  стрічають

Мене малі розумні оченята.

Вони про все на світі розпитають,

Про справи, настрій заведуть розмову.

Без них життя я вже не уявляю.

Я їх люблю! Вони такі чудові!

Для них я маю світ новий  відкрити

І знань надати їм першооснову,

Писати й рахувати, і дружити,

Любити й  шанувати рідну мову.

Допитливі, іще не зовсім смілі,

Мої маленькі хлопчики- дівчата,

Чекає вас в житті велике діло-

Бо ж вам нову країну будувати.

Життя- як дощ...

                            Життя- як дощ…

                            Маленький несміливий,

                           Ледь чутно по бруківці барабанить.

                           А то, буває, раптом стане злива

                           Із громом…мов ножем  у серце ранить.

                           Чекаєш сонця - а його нема.

                           І, як стіна, клопОти  обступили.

                           Уже й не дощ довкіл, а зла зима

                           І сльози, розпач, і немає сили…

                           Та раптом несподівано прийде

                           До тебе з парасолькою людина,

                           Що  подарує сонечко ясне

                           І усміхнеться. У таку хвилину

                           Притихне дощ. І зрозумієш враз:

                           Клопоти і негода – все проходить.

                           Важливо, що в житті один лиш  раз

                           Людина з парасолькою приходить.

З роками ми міняємось...

                                З роками ми міняємось, інакше світ сприймаємо,
                                Статечніше всміхаємось, цінуємо, що маємо.
                                Милуємось природою: дощем, чи неба просинню.
                                З палкою насолодою хміліємо від осені.
                                Все більше хочем спокою, в душі- тепла і ніжності,
                                Від почуття високого поваги ждемо й щирості.
                                Старі життєві істини простіше розуміємо,
                                Мудрішаєм, добрішаєм, (на жаль, частіш хворіємо).
                                І сни вже не розгадуєм, відносини цінуємо,
                                Своє дитинство згадуєм …Та років не рахуємо!
                                А може , не бажаємо? Бо ще не все зробили ми,
                                Товаришів втрачаємо, стаємо трішки сивими,
                                Втішаємось онуками, радієм з ними й плачемо…
                                З роками хоч міняємось- старіти ще не хочемо...

Котра година?..

Котра година?- Осінь без п'яти. Лиш не надворі- осінь у душі. Шукала що- те не змогла знайти. Тому , напевно, і сумні вірші. Вони мінорно іноді звучать, Дивують, чи навіюють печаль. Мов листопад роки мої летять, Назад не повернути їх, на жаль. Не все зробила ще, не все розповіла, А день до вечора усе скоріш. Несказані іще комусь слова У ненаписаний складуться вірш. -Спинися ,часу мить, не поспішай! Бо ж днів назад немає вороття. Осінній вечір йде за небокрай. Зимовий ранок кличе до життя.

Яка чудова осінь...

                            Яка чудова осінь у селі!

                            Дбайлива, щедра, справжня господиня!

                            Врожай  збирає із садів й землі.

                            Добро на зиму запасає в скрині.

                            Старанно оглядає  кожен крок,

                            Вночі не спить, змітає з неба  хмари.

                            Дбайливою рукою із зірок

                            Гаптує килим  місяцю до пари.

                            Із нього позолоти набере,

                            На землю сипне щедрою рукою,

                            Укриє голови  струнких дерев

                            Мереживом задуми і спокою.

                            Стоять вони у золотій красі.

                            Танцює осінь з вітром вальс над ними.

                            Яка чудова осінь у селі

                            Всміхається очима голубими.