Статечніше всміхаємось, цінуємо, що маємо.
Милуємось природою: дощем, чи неба просинню.
З палкою насолодою хміліємо від осені.
Все більше хочем спокою, в душі- тепла і ніжності,
Від почуття високого поваги ждемо й щирості.
Старі життєві істини простіше розуміємо,
Мудрішаєм, добрішаєм, (на жаль, частіш хворіємо).
І сни вже не розгадуєм, відносини цінуємо,
Своє дитинство згадуєм …Та років не рахуємо!
А може , не бажаємо? Бо ще не все зробили ми,
Товаришів втрачаємо, стаємо трішки сивими,
Втішаємось онуками, радієм з ними й плачемо…
З роками хоч міняємось- старіти ще не хочемо...
Немає коментарів:
Дописати коментар